Жити в очікуванні: підтримка для родин зниклих безвісти та полонених

В умовах війни потрапляння військового в полон чи зникнення безвісти є одним з професійних ризиків. Проте, до цього неможливо бути готовим. Наш ворог не дотримується норм Міжнародного гуманітарного права, і переховує інформацію про військовополонених, таким чином, унеможливлюючи чітко розмежувати статуси «зниклий безвісти» і «військовополонений». Подача всіх заяв для пошуку і звільнення зниклого безвісти чи військовополоненого родича лягає на плечі родини. Тому на ряду з першим шоковим станом від отримання повідомлення про зниклого безвісти чи військовополоненого рідного, близькі вимушені починати розбиратися в усіх процесуальних діях.

Але найважчий період для родини наступає тоді, коли вони усвідомлюють, що всі звернення в необхідні інстанції вже зроблені, і на їх питання про їх подальші кроки вони звідусіль чують жахливе і страшне слово «ЧЕКАЙТЕ, все що необхідно, ви вже зробили».

В цей час рідні зниклих безвісти і військовополонених продовжують жити в постійному стані боротьби, тому порада просто «ЧЕКАТИ» боляче ранить, так як ніби натякає на те, що вони мають вийти з активної стадії пошуків в пасивну стадію очікування. Сама думка про зупинку і пасивне очікування може сприйматися рідними, як зрада тієї людини, за пошуки і звільнення якої вони борються.

Психічний стан родини зниклих безвісти і військовополонених можна охарактеризувати, як стан болісної невизначеності. Стан, в якому немає місця для зупинки і відпочинку.

Цьому стану притаманні:

Активний пошук, який може приводити до фізичного і психічного виснаження.
І в цьому процесі будь-яка дія, яка не пов’язана з пошуком і боротьбою, може суб’єктивно сприйматися родиною, як зрада їх зниклого чи військовополоненого родича.

Відмова від сприйняття порад про турботу про себе.
Відмова від сприйняття, будь-якої інформації, яка може похитнути віру в успішні пошуки. Відмова від спілкування з оточуючим середовищем, яке не живе в стані активного пошуку своїх близьких.

Тривожне очікування, яке проявляється постійними думками про близьку людину.
Думки ніби ходять по колу і часто можуть заважати зосередитися на чомусь чи заснути. В деяких випадках можуть приводити до стану хронічного безсоння.

Коливання між надією та відчаєм.
Між вірою в те, що скоро їх боротьба дасть результат, і страхом, що результату може не бути.

Також рідні зниклих безвісти і полонених можуть відчувати емоційну відчуженість і втрату інтересу до інших сфер життя.
Невизначеність впливає абсолютно на всі сторони життя: вона позбавляє родичів енергії й не дозволяє їм зосередити емоційні та інтелектуальні зусилля на чомусь іншому. А участь у будь-якій іншій діяльності, що приносить задоволення, або знайомства та відносини з новими людьми можуть відчуватися, як зрада зниклого безвісти родича.

Важливо для родин пам’ятати, що фаза пошуку і боротьби — це довгий шлях, тому на цьому шляху, як би це не було важко, але турбота про себе — це не зрада близької людини, це збереження сил і ресурсів на довгу боротьбу для пошуку і звільнення.

Якщо їх близька людина в полоні, то після звільнення з полону, підтримка родини буде дуже важлива для відновлення її фізичного і психічного стану.

1. Кожен день прийняття достатньої кількості їжі. Обов’язково з включенням до раціону теплої їжі, а не лише перекусів.

2. Приймати достатню кількість рідини. Дуже важливо, навіть, якщо рідні звикли до кави з ранку, обов’язково додавати перед кавою пів стакана теплої води.

3. Турбота про своє здоров’я. Планові огляди у лікаря – це турбота не тільки про себе, це розуміння, що ваш шлях пошуку може займати певний час, і для проходження цього шляху потрібні ресурси.

4. Спілкування з іншими членами родини. Зникнення безвісти близької людини часто може приводити до того, що найближчі члени родини перестають спілкуватися один з одним. Важливо пам’ятати, що кожен член родини потребує підтримки і турботи, спробувати її надавати один одному.

5. Якщо в родині є діти, то важливо не забувати приділяти їм увагу, говорити з ними про почуття і те, що робиться для пошуку та звільнення. Діти часто бувають виключені з цього процесу, але їх біль і турбота не менша ніж в дорослих членів родини.

6. Соціальне спілкування з іншими людьми. Важливо, щоб рідні полонених і зниклих безвісти, не залишалися наодинці зі своїм болем.

7. Звернення за допомогою до фахівців з психічного здоров’я. Якщо наступні симптоми зберігаються певний час, то варто звернутися за підтримкою:

• постійні думки про зниклу безвісти людину, що заважають зосередитися на звичайних побутових справах;
• безсоння;
• нічні жахи;
• депресивні стани;
• сильні коливання ваги;
• постійна тривога, яка впливає на повсякденне життя;
• втрата емоційного контакту з дитиною;
• нерозуміння, як розмовляти з дитиною про ситуацію;
• інші, будь які стани, які призводять до погіршення якості і дискомфорту в житті.

«Турбота про себе — це не відмова від боротьби. Це спосіб залишатися сильними й поруч — скільки б часу це не тривало».

Електронну версію брошури із рекомендаціями можна завантажити тут « Жити в очікуванні підтримка для родин зниклих безвісти та полонених ».

Автори брошури:

Вільний стер – онлайн-платформа безоплатної комплексної підтримки та супроводу людей, які пережили полон, постраждали від тортур, СНПК та членів їх родин

ГО «Ресурсний центр “Лісова Поляна”»

ГО «Блакитний птах»

Nova Ukraine – міжнародний благодійний фонд, заснований у США, який надає гуманітарну допомогу Україні, та працює над підвищенням обізнаності про Україну в Сполучених Штатах, а також в решті світу