Як підтримати родину, поки рідний військовий у полоні

Станом на кінець січня 2024 року, за інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими понад 8 тисяч українців, цивільних та військових, досі перебувають у російському полоні. Це означає, що тисячі українських родин живуть між відчаєм та надією, шукаючи своїх близьких людей, чекаючи на інформацію про місце їх перебування та повернення додому.

Полон — це один з найважчих психотравмівних досвідів не лише для людей, які потрапили у нього, а й для їхніх найближчих родичів. Інформація, яку отримують рідні про рідного військового у полоні, може весь час змінюватися. Строк перебування у примусовому утриманні ворогом невідомий, а умови перебування надскладні. Така травма називається невизначеною втратою.

Як допомогти родині, поки рідний військовий у полоні, що говорити, аби підтримати, та чого не робити у жодному разі, розповіли консультантка телефонної лінії, психологиня Служби психосоціальної підтримки родин військовослужбовців Тетяна Ковальчук та військова психологиня Тетяна Смірнова.

В перші години, дні, тижні близькі полоненого військового опиняються на “терезах” між вірою і надією на щасливе повернення рідних та страхом від невідомості та здогадок. Ці коливання для людини не проходять безслідно. Часто з’являються певні реакції на стрес: пригнічення, тривога, недовіра, розлади сну та харчової поведінки, розлади ШКТ, шкірні прояви, психосоматичні захворювання та інше.

Життя перестає бути барвистим. Рідні часто втрачають можливість помічати позитивні моменти навколо себе, занурюються у свої переживання та думки, що відбивається на комунікації з оточенням та світосприйняттям.     

Найчастіше до такого роду емоційних станів потрапляють батьки, дідусі, бабусі полоненого, в яких ресурси не такі високі. Їх основною потребою стає співчуття до себе. На фоні стресу загострюються хронічні хвороби та можуть з’являтись вікові захворювання. 

Найуразливішою до досвіду полону є сім’я військового, дружина, діти.

Дружина може відчувати сум, провину, заборону прояву позитивних, та і будь-яких інших емоцій. Рутинні справи не допомагають, невідомість як прірва захоплює емоційно. На цьому фоні можуть розвиватися емоційні, психічні чи соматичні розлади.

Діти теж піддаються впливу подій та часто залишаються без емоційної підтримки дорослого, який зазвичай поряд. Цей дорослий не завжди може мати сили бути в контакті. На цьому грунті у дітей можуть виникати певні ознаки стресу: надмірна активність, щоб привернути до себе увагу,  чи навпаки повна байдужість до улюблених справ, також може страждати сон, змінюватись настрій, навіть може з’явитись нічний чи денний енурез. 

 У підлітків можуть бути свої переживання щодо перебування рідної людини у полоні, які вони можуть не розкривати, страждати в собі. Про непростий стан можуть свідчити зміни у поведінці, зовнішньому вигляді, часто протестного характеру. Насправді, ці діти-їжачки дуже потребують контакту та підтримки. За її відсутності у колі сім’ї вони шукають собі підтримку в оточенні (не завжди позитивному), можуть провокувати чи загострювати конфліктні ситуації. У них може знизитися інтерес до навчання та успішність у школі тощо. 

Родичі військового, який потрапив у полон, постійно перебувають у стані невизначеності, оскільки не мають достатньої інформації та можливості спілкування з рідною людиною. Часто у них присутнє почуття провини. Серед причин такого стану можуть бути такі думки: недостатньо швидко зібрали та подали інформацію, не вберегли від несення служби, у нас тут є їжа і все необхідне, а у них немає  нічого та багато інших, відсутність фізичного контакту та посилення психологічної залежності. Це може проявлятися як апатія: люди перестають святкувати якісь традиційні свята, бо це можливо лише після повернення близької людини з полону, накопичення їжі, речей для людини, яку чекають, відмова від виходів у «світське життя», бо так буде чесно і т. д.

Для батьків військовополоненого дуже важлива емоційна підтримка та допомога у побуті. Тобто добре, коли є людина, яка може побути поруч, вислухати, допомогти у супроводі вирішення питань соціального характеру. Варто пам’ятати, що люди у стані невизначеної втрати хочуть бути потрібними. Важливо підтримувати це відчуття: звертатися за порадою, довіряти якісь мінімальні задачі, залучати до благодійності чи волонтерства, наприклад, приготувати якісь смаколики для поранених чи для передачі на передову, плетіння шкарпеток, сіток та ін..

Дуже часто дружини полонених залишаються на самоті із різними труднощами, пов’язаними з побутом та вихованням дітей. Для дружин військовополонених в період чекання теж дуже важлива підтримка. Для жінок, які чекають чоловіка з полону, дуже важливо емоційно розвантажуватися та знімати втому. Добре було б, якби родичі чи друзі могли побути з дітьми, чи погуляти з ними, або відвезти чи забрати у школу/садок/гуртки. Також жінці дуже важливо розуміти, хто може бути їй опорою у разі фінансових чи інших труднощів. Важливо вислуховувати без осуду та «порад», не варто підкріплювати почуття «жертви». Важливо бути поруч та пропонувати свою підтримку, поки є така потреба.

Часто люди не знають, що сказати, коли у сім’ї близької людини хтось потрапив у полон, і не кажуть нічого. Такі люди мовчать, бо не мають такого досвіду, а іноді відчувають провину та намагаються уникати розмов, які можуть посилити це почуття. Іноді такі знайомі не наважуються починати розмову, щоб не спровокувати непередбачуваний емоційний прояв людини, яка перебуває у стані невизначеної втрати. В деяких випадках така позиція навіть краща, ніж коли людина може своїми словами ще більше травмувати свого співрозмовника. Але у більшості випадків люди, змучені чеканням, самі прагнуть контакту, бути в поміч, знати – що вони несамотні.

Корисними можуть бути фрази:

Я бачу як тобі/вам важко. Що я можу для тебе зробити?

Як я можу тебе підтримати?

Що я можу для тебе зробити?

Чи можу я чимось тобі допомогти?

Я уявляю, як тобі зараз непросто. Хочеш, ми разом зробимо щось, що ти дуже любиш? Я пам’ятаю, ти говорив (-ла), що обожнюєш…

Я всім серцем відчуваю твої переживання, і мені сумно разом із тобою. Можна я тебе обійму?

Навіть якщо сьогоднішній день був непростим, у нас є справжній момент, щоби видихнути, і ненадовго забути про все.

Ми вчимося проживати ці події разом із тобою. Ніхто із нас жодного разу не був в такій ситуації, тому це абсолютно нормально, що нам не зрозуміло, як вчинити. Але разом ми точно знайдемо рішення.

Щоб мати сили чекати, потрібно їх поповнювати. Давай ненадовго вийдемо у парк тощо.

Зараз всім нелегко.

Треба було зробити все, щоб він/вона не пішов на війну.

Кому потрібні твої сльози?

Ти знаєш, який/яка вона звідти прийде?

Навчися з цим жити.

Він вже ніколи не буде таким як раніше….

Все це не просто так.

Це велика політика, в якій ми  – лише пішаки. 

Не все так погано, і взагалі ти в безпеці, не вигадуй!

Радіти треба. 

Співчуваю

Тримайся!

• Розвивайте інформаційну культуру. Скоротіть до мінімуму перегляд новин чи інтернет-мереж (переглядайте основні новини лише вранці 10 хв чи ввечері). Якщо буде інформація, яку ви маєте отримати, то її обов’язково вам повідомлять. 
• Не бійтесь просити допомоги у знайомих, друзів чи родичів, коли маєте таку потребу.
• Створюйте нові сімейні традиції на “тут і тепер” (ними ви можете поділитися зі звільненим)
• Плануйте свій день (письмово), включаючи відпочинок та дозвілля, викреслюйте виконане.
• Ставте цілі та складайте план їх досягнення.
• Памятайте про основні складові підтримки свого тіла: сон у достатній кількості, вода, фізичні навантаження.
• Опановуйте нові навички, сфери діяльності.

Якщо ви відчуваєте необхідність покращити власний психоемоційний стан, можна звернутися на безкоштовну телефонну лінію до спеціалістів Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців 0 800 332 720 чи написати свій запит фахівцям у телеграм @pidtrymkainua.