«Групи підтримки – це важливий простір для , де можна задуматися про важливість і необхідність турботи про себе». Інтерв’ю психологині та ведучої груп підтримки Анастасії Голоти

Через повномасштабне вторгнення росії в кожній українській родині життя кардинально змінилося. Особливо гостро це відчувають сім’ї військовослужбовців, де рідні тривалий час живуть у розлуці. В більшості сімей, де чоловіки стали на захист держави, часто саме дружини дбають про родину, виховують дітей, піклуються про старших членів сім’ї, вирішують різні побутові ситуації. Як пояснює Анастасія Голота, психологиня та ведуча груп підтримки дружин військовослужбовців, вимушена розлука через війну суттєво впливає на стосунки в родині, адже багатьох сімейних військовослужбовців переживають такий досвід вперше, і часто вони не мають досвіду, як давати собі раду з емоціями, тривогою, дратівливістю, втомою та як підтримувати близьких.‍

У житті жінки, чоловік якої несе службу, зміни відбуваються в двох площинах: в соціально-психологічній та емоційно-психологічній. Перший аспект пов’язаний із тим, що жінки набувають нового статусу. Через це змінюються особливості соціальної взаємодії. Доволі часто до нас в групи підтримки приходять жінки через те, що вони не зустрічають розуміння у своєму звичному оточенні. Дружинам військових важко говорити про свій особливий статус і новий досвід із тими, хто не переживає цього. Відповідно, це звужує їхнє коло соціальної взаємодії. Фактично, коли чоловік несе службу, перебуває в зоні бойових дій, у його рідних, зокрема, дружини змінюється набір соціальних ролей, особливо, якщо в родині є діти. Тож, поки чоловік захищає Україну, ті функції, які він виконував в родині, раптово, без попередження, без підготовки починає виконувати дружина військового.

Як пояснює Анастасія Голота, такі виклики, безумовно, впливають і на емоційний стан жінки. За таких обставин, важливо не залишатися на одиниці із викликами, турбуватися про себе і не соромитися шукати підтримки.

Щодо другого аспекту, емоційно-психологічного, то палітра переживань дружини військового може бути дуже широкою. Це залежить, зокрема, і від різних індивідуальних особливостей, а також від тих ресурсів, які були у дружини до початку повномасштабного вторгнення. Однією із найпоширеніших і найвиразніших емоцій, яку переживає жінка, є тривога за життя чоловіка. Особливо, якщо тривалий час із ним немає зв’язку. Ця тривога може проявлятися як надмірне напруження, роздратованість, перевтома, депресивні прояви, небажання дбати про себе, фізичне та емоційне виснаження, навіть апатія та зневіра. Якщо говорити про взаємодію в родині, то це може бути емоційна дратівливість, виникнення конфліктів, сварок та напруженої атмосфери при спілкуванні з близькими та рідними. Жінки ділилися досвідом, що їм говорили: «Чого ти переживаєш? Зате він отримує великі гроші. Зате ви не бідуєте зараз». Якщо жінка чує таке відверте знецінення, то вона буде відсторонюватися і уникати контакту. Тому турбота про себе – це перший крок до збереження емоційної та психологічної рівноваги. Є базові основи, яких варто дотримуватися. Водночас, кожному підходить щось своє. Основи підтримки психічного здоров’я  – бути частиною якогось кола людей, що об’єднані спільними цінностями і сенсами. Я би радила шукати такі нові кола комунікації.

За словами психологині, на жаль, дуже поширеною є тенденція «турбуватися про всіх, хто цього потребує, але не про себе». Тому долучення до груп підтримки – це один зі способів відновити свій ресурс, навчитися дбати і про себе, і про близьких.

Навіть на групи підтримки жінки часто приходять не просто заради підтримки себе, а заради того, щоб бути ресурсом для підтримки чоловіка. Тобто чимало учасниць прийшли із запитом, як їм підтримувати чоловіка, який зараз несе службу. Це дуже поширена позиція самопожертви. От саме таким жінкам передусім потрібно дбати про себе, і це має бути життєвою цінністю, а не необхідністю, щоб бути інструментом турботи про інших.

На одній із зустрічей одна з учасниць зауважила, що зараз у їхніх чоловіків є Статут, за яким вони живуть, у них є навчання та підготовка, у них є посади, звання, вони мають розуміння того, як їм бути, а дружин військовослужбовців ніхто не навчає, як діяти і давати собі раду, поки чоловіки боронять державу. Тому, на мій погляд, наші групи підтримки це важливий простір для дружин військовослужбовців, де можна задуматися про важливість і необхідність турботи про себе. І на цьому ми завжди наголошуємо на зустрічах.

Саме тому психологи під час зустрічей спрямовують увагу на те, щоб надати жінкам якомога більше доступних, простих способів та навичок самопідтримки.

Це різні техніки релаксації, візуалізації, вправи, елементи арт-терапії, які не потребують підготовки чи знань. Ми розповідаємо, яким чином це може допомогти підтримати себе, а вже кожна учасниця обирає, що їй найбільше підходить. Комусь підходять різні техніки, а для когось важливо виговоритися, висловити свої емоції. Також намагаємося дати розуміння та обізнаність щодо психічного здоров’я: що цьому буде сприяти, а що навпаки буде забирати ресурс. І вже аналізуючи свій стиль життя, жінки можуть обирати, що їм допомагає відновити свій внутрішній ресурс, а що їх виснажує.

Наприклад, важливо підтримувати власну фізичну активність. Навантаження може бути помірним, але важливо робити це регулярно. Це можуть бути прогулянки, танці, навіть прибирання в оселі. Тут важливо концентруватися на цьому, щоб переключатися подумки. Це джерело ресурсів, тобто всього того, що наповнює, дає сили, додає емоцій та натхнення до життя. Не можна створювати табу на радість до життя. Війна – це пролонгований стрес, а в дружин військовослужбовців це ще й додаткове навантаження, посилений рівень тривоги і переживань за чоловіка через постійну близькість небезпеки. Тому, щоб все це витримувати, організму потрібні сили, енергія, щоб ці емоції проживати, а для цього десь потрібно брати ці сили, потрібен ресурс. Варто шукати свої способи, які насичують, тут немає універсальних рекомендацій для всіх. А от актуальними для всіх можуть бути техніки, практики mindfulness – це усвідомлена присутність в моменті, тобто коли наша увага зосереджена на тому, що ми робимо. Це дуже доречно, коли в людини багато переживань. В такому стані можна мити посуд, гуляти на вулиці, пити каву.

Дружини військовослужбовців ділилися своїм досвідом, що їм допомагає вишивання, шиття, малювання картин по номерам. Коли людина зосереджена на тому, чи вона зараз зайнята, тоді людина думками відволікається від прокручування думок по колу, страхів, переживань.

Крім того, як пояснила Анастасія, долати виклики легше, якщо є люди, з якими можна розділити свою тривогу, переживання і страх. Якщо чоловіка (партнера) поруч немає, і немає порозуміння із рідними, то групи підтримки можуть стати тим безпечним простором, де можна відшукати власний шлях вирішення певної ситуації.

Ключова наша ідея та мета – це створення спільноти і простору, де будуть жінки зі схожими переживаннями, з подібним досвідом, з такими ж питаннями, які хвилюють і інших, хто разом із ними у цьому просторі. Це те, що їх об’єднує. Групи підтримки – це можливість знайти нових друзів, нове коло спілкування та взаємопідтримки. Це дає можливість відчувати себе частиною якоїсь спільноти. Ця ідея лягає в міжнародні протоколи підтримки психічного здоров’я на соціальному рівні.

Також ми під час зустрічей відзначаємо, що є ситуації, на які ми можемо вплинути, наприклад, на свій внутрішній стан, на ставлення до певних подій. Водночас є обставини, на які ми вплинути не можемо, наприклад, коли завершиться війна, чи коли чоловік повернеться додому.

Якщо в родині є діти, то один із важливих обов’язків дружини військового – допомагати дитині підтримувати зв’язок із татом, а також говорити з дитиною про те, що зараз відбувається. Однак, як пояснює Анастасія Голота, говорити про війну та про тата, який на війні, варто без залякувань, натомість більше концентруватися на родинних цінностях, пояснюючи, чому тато зараз там.

Про це говорити обов’язково потрібно: як і про події, які відбуваються, так і про те, де зараз тато. Не варто приховувати цю інформацію, бо приховування чи недосказаність спричиняють тривогу, напруження. Ці події уже є частиною життя та історії родини, а також життя та реальності дитини. Звісно, розмовляючи з дітьми на таку тему, ми не кажемо напряму, що в країні війна і тато на фронті. Водночас, варто пояснювати, що тато зараз захищає родину та нашу країну. Важливо не лякати дитину, не нагнітати, не дорікати дитині, а закладати важливі родинні цінності, адже коли ми говоримо про захист родини та держави, то йдеться не лише про татову роботу, це про важливіші сімейні цінності, і про них важливо говорити, щоб дитина розуміла значення того, що тато робить.

За словами психологині, важливо, щоб мама допомагала дитині підтримувати зв’язок із татом, який несе службу. Це можна робити різними способами, навіть якщо немає можливості зателефонувати чи сконтактувати через відеозв’язок, щоб почути одне одного.

Звісно, залежно від віку діти по-різному потребують спілкування з батьком. Діти меншого віку більше потребують фізичного зв’язку, безпосередньої присутності та взаємодії. Тут можна, наприклад, купити щось для дитини і подарувати від імені тата, сказати, що це він купив і передав. Можна записувати голосові та відеоповідомлення для тата, створювати листівки, малюнки та по можливості надсилати йому. Разом із дитиною прослуховувати голосові чи відео повідомлення від тата, якщо він має можливість їх надсилати.

І цей обов’язок, тримати зв’язок, лежить на мамі. Це додаткові обов’язки, які лягають на плечі дружин військовослужбовців, де в родині є діти. Щоб тато був присутній в повсякденному житті дитини, важливо щодня в розмові з дитиною згадувати про батька, говорити про нього. Наприклад: «Сьогодні готуємо улюблену страву тата», «Сьогодні ми з тобою підемо в той парк, де ти з татом любиш гуляти», «Давай почитаємо книжку, яку у твоєму віці дуже любив читати тато».

Щоб підтримувати дитину, також можна застосовувати техніки mindfulness. Наприклад, гуляти, мити посуд чи готувати можна разом із дітьми. Можна малювати, грати в настільні ігри, поспівати, почитати книжку чи обрати для себе щось інше. Тут немає обмежень, важливо, щоб це подобалося і дитині, і мамі. І добре змінювати ці активності, урізноманітнювати їх.

Спілкувалася Мар’яна Каланжова Інформаційна робота здійснюється в межах проєкту «Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців», втілюється «ГО «Жіноча Сила» в межах програми «Шелтер», що реалізується Фонд Східна Європа за фінансової підтримки Embassy of Denmark in Ukraine.