«Учасниці груп підтримки мають різні долі й життя. Кожна має особисту мотивацію та запит. Мабуть, саме тому, з’являється така велика користь й результат цих зустрічей». Інтерв’ю психологині та ведучої груп підтримки Світлани Мариніної

«Як він там?», «Що сказати у відповідь, коли він зателефонує із фронту?», «Як підтримати коханого, поки він там?», «Як вирішити ЦЕ ВСЕ без нього?».

Неможливо уявити, що переживають нині матері та дружини військовослужбовців щодня. Їх день – інший, їхні думки — інші, їхні переживання – інші. З одного боку, родина — це найсильніша опора для наших військових, а з  іншого — вразлива частина нашого суспільства, люди, які щодня переживають  глибоку тривогу, розгубленість, безпорадність, біль, адже найрідніша людина нині перебуває безпосередньо в зоні небезпеки для життя.

Групи підтримки дружин військовослужбовців, які уже понад рік проводить громадська організація «Громадський рух «Жіноча Сила України», системно, через широкий спектр дії, підтримують членів родин військовослужбовців. Про проведення таких зустрічей, відгуки їх учасниць та ефективність взаємопідтримки розповіла психологиня Світлана Мариніна, ведуча груп підтримки дружин військовослужбовців.

«Учасниці груп підтримки мають різні долі й життя. Одні з них мають чималий досвід  і розуміння, як це – бути дружиною військовослужбовця, інші — через відомі обставини стали такими дружинами зовсім нещодавно. Їхні чоловіки мали звичайні «мирні» професії: були просто вчителями, будівельниками, лікарями. Серед них є такі, які давно в шлюбі, і такі, в яких стосунки лише починаються. До групи долучаються різні жінки, але це не заважає знаходити спільну мову і підтримувати одна одну. Мабуть, саме тому, що вони такі різні, з’являється така велика користь й результат. І це справді вдається. Жінки самі говорять на зустрічах, що участь у групі підтримки їх врятувала від повного виснаження».

Кожна з учасниць має особисту мотивацію та запит. Пані Світлана як одна з перших ведучих груп підтримки зазначає, що «хтось у більш врівноваженому стані, в когось є розгубленість. Але всі вони говорять про бажання знайти своїх людей, про необхідність бути зрозумілими, почутими, про те, що їм самотньо, про те , що їм важко, вони не знають, як спілкуватися з чоловіками».

«Жінки відвідують групи, щоб самим бути ресурсними і допомогти своїм чоловікам. Учасниці групи цікавляться, як цю комунікацію вибудувати, як не втратити місточок порозуміння у родині. Також  діляться, що мають відчуття пригнічення, невідомості, безсилля, затиснутості, тривоги, знервованості. У декого загострюються хвороби, прояви депресії, підтверджені лікарем. Кожна жінка приходить зі своїм особистим запитом, проте всі історії жінок можемо підвести під спільний знаменник — потреба підтримки».

Групи підтримки супроводжують професійні психологи. Вони, ніби модератори, задають лад — спрямовують бесіду, створюють дружню атмосферу, щоби жінки могли розкритися й  відчули полегшення після завершення зустрічі.

«Ми підтримуємо їх по-різному. Найголовніше — взаємопідтримка. Звісно, формат онлайн має певні особливості: не можеш доторкнутися, обійняти, вступити в живу глибоку комунікацію. Проте жінки можуть проявити співчуття, розуміння, прийняття. Таким чином, виникає той простір для спілкування, в якому хочеться розкриватися».

Кожна група підтримки — особлива, проте усі вони діють за спільними правилами: конфіденційність, прийняття усіх емоцій та різних станів учасниць. Такі правила допомагають швидше адаптуватися.

«В цьому товаристві можна плакати, говорити, вимикати камеру за бажанням. Ми приймаємо стан та біль будь-якої людини. Жінці можна себе ТАК почувати. Жінки, яким було складно ділитися особистим, виходили на живе спілкування, включали мікрофон, вмикали камеру. Вони говорили в такий момент: «Ой, як добре, мені стало набагато легше».

Світлана Мариніна з радістю згадує, як багато учасниць, які змогли подолати тривоги й досягли нових успіхів для себе.

«Жінки активно діляться відгуками про участь у групах підтримки й зазначають, що їх стан став більш ресурсним, що вони починають відчувати своє тіло; вони відчувають полегшення, а саме кажуть, що їх чують і бачать — нарешті ці жінки стали видимими. І від цього є полегшення, адже більше немає бажання носити цю вагу», — говорить психологиня.

«Майже кожна з жінок після завершення груп підтримки говорить: «Я не одна така. Я зрозуміла, що нормально це все переживати». Також вони кажуть: «Тут можна все». Жінки справді відчувають себе прийнятими в цьому колі розуміння, відкритості та чесності, в товаристві жінок, де хоча всі незнайомі, але дуже близькі, саме завдяки цьому розумінню, відкритості, чесності. Серед учасниць є жінки різних професій, є такі, що займають керівні посади, але всі вони спілкуються з позиції рівний рівному. Тут їх об’єднує одне — це біль, який вони проживають».

Не менш важливо те, що після роботи зі своїми почуттями та емоціями поєднуються родини, родинні зв’язки зміцнюються. Бувають випадки, коли жінка не може дозволити собі просто вийти у місто з дітьми, коли подружній зв’язок настільки міцний, що звичайну прогулянку жінка може відчувати, як зраду.

«Ми не даємо порад, ми просто розглядаємо ситуацію під різними кутами. Під час розмови учасниці також діляться своїми переживаннями. Одного разу ми почули: «Ви не повірите, але я гуляла, дозволила собі красиво одягатися, зробити зачіску. Я була на набережній». Жінка описувала свої почуття, ділилася радістю пережитого моменту, розповідала, скільки енергії вона отримала. Це надзвичайно цінно, адже це — все те, що потрібно нашим чоловікам для підтримки. Якщо жінка не буде себе наповнювати, не зможе ділитися з ними», – пояснила психологиня.

«Варто запитати себе: «А як тобі, а як ти себе почуваєш?».  Жінки можуть відчувати всередині почуття страху, тривоги, пригніченості, самотності, злості — діапазон усіх цих відчуттів може бути різним. Багатьом дружинам військовослужбовців знайоме відчуття, коли важко зібратися, погано спиться, не хочеться виходити з дому, очікувана допомога не приходить; коли я не можу собі дозволити відчувати. Дехто з жінок каже: «Я не маю права зараз на це, бо він — там. Зараз війна». Також варто звернути увагу, коли всередині порожнеча, відчуття безсилля, коли ми проживаємо «день бабака», кожен день схожий на інший, сильна злість на тих, хто поруч, коли складно утримувати емоції, постійно хочеться плакати — це і є психоемоційна нестабільність. Будь-яка з цих ознак є маячком, що варто звернутися за допомогою до фахівців».

Психологиня акцентує, що кожній жінці у такому нестабільному стані важливо зрозуміти, що можна бути слабкою, відчувати безсилля, справитися з цим може бути складно, але можливо. Під час роботи в групі вони бачать не тільки той момент, коли вони змінюються, але до останньої зустрічі вони бачать, як ця взаємодія в групі змінює кожну жінку. Тобто у групі вони є прикладом та підтримкою одна одній.

«Взяти участь у групі підтримки можна порадити усім, хто проживає психоемоційну нестабільність. Це потрібно не лише для себе, але й для чоловіка, для рідних, для жінок, які поруч, бо кожна історія може бути натхненням для інших».

Звісно, організація кожної такої групи підтримки — доволі кропіткий та енергозатратний процес, в якому задіяно близько двох десятків спеціалістів. Проте результат того вартий. Світлана Мариніна, яка працює з групами вже понад рік, вважає свою діяльність власним вкладом у Перемогу:

«Процес взаємодії не може бути корисним в одну сторону. Ця енергія, емоції, які проживають жінки, дуже надихають. Разом із учасницями я проживаю і щастя, і біль. Я відчуваю велику радість, тому що можу їх підтримати».

Спілкувалася Ірина Корнієнко