Любов і війна: як змінюються почуття, що робити, як зберегти сім’ю, коли хтось із подружжя на фронті?

На жаль, чимало подружніх пар через тривалу розлуку втратили почуття близькості, довіри або, що ще гірше, ухвалили рішення розлучитися. Що відбувається з почуттям любові під час стресових ситуацій? Як зберегти сім’ю, коли хтось із подружжя на фронті? Про це в ефірі програми Українського радіо «ФОРМУЛА ЖИТТЯ» говорили директорка громадської організації «Громадський рух «Жіноча Сила України», кандидатка психологічних наук, наукова співробітниця Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України Наталія Умеренкова та ведучі Марина Куликова і Оксана Маловічко.

— Наш досвід роботи, і мій персональний як спеціаліста, і нашої організації, яка працює в напрямку підтримки сімей військовослужбовців з 2014 року, показує такий дуже широкий спектр всього, що відбувається. Війна – це виклик для будь-яких стосунків, тому що змінюється реальність стосунків. Одна справа, коли, наприклад,  ти прокидаєшся зранку з коханою людиною, завжди можеш скомунікувати, зустрітися будь-коли на каву, то, безумовно, ці обставини через війну змінюються. Кожен починає адаптовуватися в цих умовах вже по-новому. Відстань, стрес, новини, які ми всі читаємо, особливо в умовах повномасштабного вторгнення, це все додає свого впливу. І природньо, коли місяць, два або більше пара не може бачитися, фізично бути поруч, тому що онлайн десь є можливість, в когось є, в когось немає, то зрозуміло, що це здійснює вплив на всі ланки стосунків.

І я би сказала, що це впливає незалежно від того, чи це стосунки, наприклад, без одруження, чи це стосунки, які тривають вже певну кількість років… Але точно ці зміни пов’язані з тим, якими були стосунки до того (до того, як війна увірвалася в їхнє життя, – ред.), як познайомилася пара, які були стосунки в них до відправлення військовослужбовця в армію чи на фронт вже безпосередньо, як вони спілкуються, як вони обмінюються своїми переживаннями, думками. От це все буде більше впливати на міцність стосунків загалом.

— Я не бачила ще жодних достовірних таких цифр. Це не тому, що, знаєте, я сіла і все перевірила. Мені здається, що це просто дуже складно на сьогодні зробити і оцінити. Зрозуміло, що кожен оцінює це через призму свого оточення. Наприклад, скільки в мене в оточенні одружилося, скільки в мене в оточенні розлучилося, або скільки я цього читаю в соцмережах, чи в новинах. І дуже часто, коли чуємо фрази «В мене багато хто розлучився», то я запитую: чи є в твоєму оточенні ті, хто одружився?. І чую відповіді «Так, багато хто». Тобто це теж важливий момент, що і створюється багато сімей. І ті сім’ї, які мали стосунки до війни, про це мало говорять, але вони часто укріплюються. Це теж показник. Тому що є  виклик, відбувається переоцінка цінностей, і пара часто буває навіть переосмислює вже свої стосунки на іншому рівні. Але є дуже чітка тенденція: якщо були стосунки складними до розлуки, з високою вірогідністю вони завершаться. Якщо вони були такими посередніми, то тут 50 на 50, тому що все залежить від рівня переоцінки, який відбувся/відбувається у кожного з партнерів. Часто буває так, що вони укріплюються. Ну і звісно, якщо стосунки були досить міцними, був досвід ділення емоціями, розмови, переживання і так далі, то ці стосунки укріплюються, тому що кожен в парі переосмислює цінність другої половинки для себе в рази. Я знаю реальні випадки, коли дружини ділилися, зокрема, і в наших інтерв’ю так само, які ми беремо, публікуємо на наших ресурсах, «коли чоловік повернувся, в мене склалося таке враження, що я знала про нього все, що з ним було, поки його не було вдома понад рік, тому що ми спілкувалися, ми ділилися». І ось оцей момент, що «я була з ним фактично протягом того часу, коли його не було поруч фізично», це допомогло адаптуватися один до одного, трохи по-інакшому, швидше переналаштуватися після його повернення. Тому спілкування, як би це дивно не звучало, запорука у всьому, в тому числі в цих умовах.

— І в нас зараз за цей період більше півтори тисячі жінок зареєструвалися в групи підтримки. Там є дружини військових, які проживають як на території України, так і за кордоном, вимушено в цих умовах з маленькими дітьми. І в цих групах підтримки вони один одного також, звісно, підтримують, вони так і називаються групи підтримки, але вони ще діляться різним досвідом. Десь, знову ж таки, в тих інтерв’ю звучить, що коли є оця, знаєте, тісна така взаємодія на емоційному рівні між чоловіком і дружиною, то навіть на відстані, навіть коли вони не можуть там часто бачитися, вони планують майбутнє своєї родини. Батько бере участь у контакті, взаємодії з дітьми, начитуючи якісь казки, наприклад. Мама робить відео про дітей, надсилає, наприклад, як їхня дитина зробила перші кроки, або як син виконав домашнє завдання, або вони зробили якісь пробки, або вони якусь спільну справу надсилають, там, фото чи відео. Тобто, люди знаходять різні шляхи, які дають можливість, відчувати оцей зв’язок навіть на відстані, бо це про те, що в нас всередині. І от те, що всередині, воно може єднати навіть більше, ніж роз’єднує відстань. І другий момент, який мені тут так запав теж до серця, це коли загострюються почуття, бо ти розумієш, що ти можеш втратити людину в будь-який момент, і ти хочеш набутися, нажитися з нею і так далі. І дійсно в сімей військових, в дружин військових, які чекають, зрозуміло, природньо, що є багато страху за життя рідних і так далі, за те, яким буде завтра, майбутнє. І тоді часто задають питання, а чи не боїтеся ви там мріяти про завтрашній день? Якщо боятися про завтрашній день мріяти, то навіщо жити? Тому природньо, що треба думати, треба плани робити на завтра, на найближче майбутнє. Так, ми його не знаємо, але коли ми робимо ці плани, наш мозок сприймає це як посилення того, що в мене є плани на життя. І це додає ресурсу чисто внутрішнього на рівні нервової системи жити, чекати, будувати якісь справи, будувати плани.

І тому дуже цінними є такі моменти, коли в спілкуванні є гумор, мемчики. Це те, що говорять самі дружини. Я тут більше засвідчую цей досвід, який маю честь там спостерігати, підтримуючи дружин, мам військовослужбовців. Якщо говорити про дружин конкретно, про партнерок, то ніхто краще не знає свого партнера, чим партнер.

— Б’єте по-живому, але насправді це одне із ключових питань, яке би мали ставити у всіх можливих ефірах і майданчиках навколо цієї теми, бо тут є три важливі елементи. Елемент перший – це те, що не тільки військовий на фронті переживає бойовий стрес, що природньо. І в тому бойовому стресі він так функціонує, як треба в тих умовах функціонувати, тобто нервова система, вона трошки капсулює емоції. І стає людина більш чітка, різка в своїх діях, більше контролю, більше конкретики, менше емоційного романтизму. Тому що ти мусиш вижити, і нервова система, вона максимально фокусується на всіх моментах, щоб вижити. Водночас ті, хто чекає, партнери, дружини, вони так само мають стрес, тому що 24/7 вони в тому стресі. Тому що військовий має задачі, він розуміє, в яких він умовах, в нього трохи більше контролю з точки зору, що він знає, хто з ними, знає, що він робить і так далі. В нього там є час: тут ти спиш, тут ти їси, тут ти виконуєш задачі. Ось, і ці всі речі, вони дуже зрозумілі. Ті, хто чекає, вони цього всього не мають, тому в них стрес 24/7. Вони наче думають про це все, наче прокручують. І це виснажливо. І коли от пара розуміє, що з обох сторін є стрес, і якщо десь йде емоція, і я розумію, що ця емоція в мене йде, і я знаю, як з цією емоцією впоратися, то до рівня конфлікту це не буде доходити. Водночас, ще може бути таке, що ми часто спостерігаємо, і на телефонну лінію коли до нас, в громадську організацію, телефонують дружини і самі військові і кажуть, у нас щось змінилося в стосунках, або дружина каже, от він став менш романтичний.

Наприклад, раніше він мені кожен тиждень казав, кохана, я тебе люблю, ти моє сонечко, а зараз — привіт, все ок. І одразу питання, а що відбувається, це мене вже розлюбили? Ми, звичайно, запитуємо: чи змінилися його бойові умови, скільки часу він вже служить, тому що стрес, в тому числі бойовий, він має здатність накопичуватися. Це впливає на нервову систему, і тоді якраз змінюються оці меседжі, оцей романтизм трошки стишується, іде більше такої конкретики. І тоді просто трошки по-іншому треба перебудовувати взаємодію. І не зупинятися зі своїми словами ніжності, що не менш важливо, якщо навіть у відповідь її немає. Тобто стимулювати, так би мовити, зі своєї сторони оці романтичні стосунки.

— Я би сказала, що це таки, знаєте, комбінація два в одному: і передумови можуть бути, тому що ми ніколи не знаємо себе, якими ми будемо в стресі, а тим паче у складному, тривалому стресі. Тому що дуже часто буває так, що коли ми відчуваємо виснаження, у нас немає сил на побудову стосунків, на те, щоб згладжувати ці гострі кути, які виникають. Іноді людина думає, та все, я не маю на то сил. Я не буду там другий раз повторювати, я не буду там третій раз про це нагадувати. Все, не маю сил. І далі йде ось це накопичення. І тоді ми просто зіштовхуємося з банальною такою втомою. І коли ми розуміємо, що це втома, і маємо здатність оцей тумблер, знаєте, як би цю кнопку натиснути, і сказати, так, я мушу зараз якось себе відновити, і тоді подумати про це ще раз. Тоді якось по-іншому скомунікувати, і, можливо, я тоді погляну якось інакше. Але коли виходить, що дві людини в такому стані втоми з обох сторін, і кожен з них вже такий опустив руку, бо не має сил цю руку тримати і на пульсі, і щось робити, то природно, що буде таке роз’єднання. І далі, коли вже ніхто не докладає зусиль, то зрозуміло, що люди будуть розходитися. Тому що вже немає просто сил щось з тим робити.

— Я би тут говорила про те, от оцей момент, який ви зауважили, як правильно висловлювати незгоду. Точно чого не варто починати, знаєте, із звинувачення, що ось ти зробив/не зробив, чи ти зробила/не зробила. Добре і правильніше буде говорити в форматі таких я-повідомлень. Це коли ми говоримо про якусь ситуацію і кажемо, коли я це споглядаю, я дуже сумую від того, що я нічого не можу зробити в цій ситуації. І для мене було б набагато цінніше, якби я почула від тебе те і те. І я пропоную нам надалі якось таким чином говорити. Коли ми говоримо зараз, наприклад, то мені від цього боляче, і в мене складається таке відчуття, що я не хочу наші стосунки далі будувати. Але я пам’ятаю все те добре, що було між нами, і я би хотіла щось з цього робити, але мені треба і твоя участь в цьому.

Я майже якийсь алгоритм видала, але він не ідеальний, однак приблизно десь так це працює. Коли ми говоримо про свої почуття, про своє переживання, то тоді більше шансу достукатися теж до переживання іншої людини і мати змогу потім собі сказати, я зробив чи зробила все, що я могла в цій ситуації. Коли військові, наприклад, на передовій, і ви такий момент зауважували, як правильно сваритися. Чесно, найліпше це, коли телефонна розмова все-таки завершується десь на позитивній ноті. Тому що, дійсно, військовий залишається там, в нього є бойові виходи, в нього є ці задачі, які він має виконати. Дуже часто це впливає на його здатність зробити це (виконувати бойові завдання, – ред.). Водночас, чи означає це, що всі там, наприклад, переживання, які є у дружини, треба там замовчувати, не говорити, бути такою доброю до всього там і так далі? Швидше за все, що ні, але треба десь знайти якийсь слушний момент, щоби так само, от по тому прикладу, який я озвучила, якось висловити своє занепокоєння, або говорити про ті почуття, які є, але точно не варто, знаєте, по телефону піднімати якісь складні теми, які конфліктні. Якщо вже дуже не боліло, то дочекатися моменту зустрічі і там вже знайти ті слова і проговорити про це. На жаль, на відстані, коли обоє в такому дикому стресі, це ніколи не вирішиться добре.

— Абсолютно. І тут, знаєте, завжди буде таких два стовпи. Один – це ось цей момент, чи є бажання зрозуміти, бо якщо бажання є зрозуміти якось, якимось чином, то далі можна запитати, розповісти і так далі. Але ви праві, що коли живуть в різних умовах, то здається, що ти не проживаєш те, що я, ти не можеш мене зрозуміти, в принципі. Але тут може бути в поміч, знаєте, ті елементи, які були в пари задовго до того. Те, що було цінним, те, що тримало, чому вибрали такого партнера, за що полюбили, згадати, як зустрілися, як одружувалися, якщо це подружня пара. Тобто ось ці елементи, якщо вони дійсно є цінними і важливими, то це може допомогти, знаєте, так наче дозволити заглянути за той досвід іншого партнера. Тобто не бійтесь жити спогадами в даній ситуації. Спогади – це ж те, що теж тепле нас гріє і дає можливість трохи дати тепла, якщо його зараз немає. Ми можемо на це спертися, і наша нервова система нам точно подякує. Та й стосунки теж покращаться, тому що це добре для двох.

— Я б воліла, якби моя, знаєте, можливість сказати – ніяк, добре не переживати. Але дійсно в кожного буде по-своєму цей рівень просто емоцій зашкалювати, і це залежить від багатьох умов. І добре розуміти, що мені дає сили триматися в цей момент. Це різні стратегії, в кожної — своя. Одна дружина казала, «Я так багато ще не прибирала. Це відволікає». Хтось почав займатися вишивкою, тому що це дає можливість переключити мозок. Хтось свідомо планує прогулянки, хтось робить якісь фізичні вправи. Тобто в кожного є ті речі, які дають можливість відволікатися. Одна із дружин військового говорила, «коли я вишиваю, я без телефона. І це дає мені можливість не читати новини, не бути в телеграмі і мати трошки мозок спокою, щоб відновитися, поки я цим займаюся». І це дуже складно. Особливо, як ви сказали, коли немає зв’язку, коли ти розумієш, що тобі сказали, я п’ять днів буду без зв’язку. І це просто зносить людину повністю, емоційно. Тебе попередили, але легше тобі від цього не стало. Ти все одно хвилюєшся. І тому тут все, що допомагає якось переключатися, можливо, спілкування з родичами, в тих самих групах підтримки взаємодія, інші якісь речі, це все буде допомагати. Все, що працює, все буде правильно.

— Любов. І я пам’ятаю такі досвіди, які дружини озвучували. Вони кажуть, я знаю, що мій чоловік захоплюється, наприклад, таким-то там спортом. Я йому постійно там якісь мемчики про це відсилаю. Я знаю, що він мене любить гумор. Гумор – це взагалі рятівна історія, або якщо чорний гумор, вони вже так теж знають, що полюбляють в парі і шукають якесь відео, якісь картинки і якісь такі моменти. І вони дають один одному розрядку, і це відчуття, що вони поруч, або навіть комбінація смайликів. Пам’ятаю, на одній із реабілітацій сімейна пара була, військовий каже, «От, я знаю, коли мені моя дружина написала і там є два певні смайлики, то я знаю, що все добре, а коли один, я вже хвилююся. Тобто в кожної пари є якісь свої символи, свої сигнали, свої слова, свої якісь спогади, які вони один одному там згадують або фото, які присилають. І це дає оце відчуття підтримки, що ти поруч. От якісь смішні моменти згадують, чи ніжні моменти згадують, якісь слова такі пестливі, особливі один одному там можуть написати. Коли передають посилочку, кладуть якусь листівочку від руки написану, чи якийсь оберіг, чи якусь річ, яку тільки чоловік може зрозуміти, то ці маленькі дрібні речі утворюють фактично всі ці елементи отої великої любові. Тобто любов — через дію. І це буде вже в якийсь спосіб підтримувати просто пару на відстані.

— Як психотерапевт можу сказати, що можна. Навіть на самій останній сходинці можна щось врятувати, якщо хоча б один із партнерів, на правду кажучи, коли двоє з партнерів, хотіли би це зробити, то це можливо зробити. І дійсно, іноді в нас навіть зараз буває, що телефонують військові і кажуть, я розумію, що мені треба сесію з психологом, але щоб моя дружина теж була, або дружини так само до нас звертаються зі схожими запитами. І військові, навіть будучи на передовій, зрозуміло, не на самому нулі, а там, де є можливість, вони думають про те, як можна вирівняти те, що вони відчувають, бо щось іде не так, і шукають цю можливість. І для мене оці приклади – це сигнал того, що які б не були умови, які б не були проблеми, коли двоє хочуть щось покращити, це можливо. Навіть в таких умовах. Навіть з окопу, умовно кажучи.

— Скільки жінок, стільки і досвідів чекання. Комусь це дається легко, а комусь дуже непросто. Тому ми створили у 2022 році проєкт «Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців», в рамках якої створили гарячу лінію 0 800 332 720, куди можна телефонувати щодня з 10.00 до 20.00. Дзвінки і консультації — безоплатні. На лінії консультують психологи, адже багато родин зіштовхнулися із військовою службою вперше і переживають багато стресу і невизначеності. Ми консультуємо як із різних соціальних питань, так і надаємо психологічні консультації. Наприклад, часто звертаються дружини, які не знають, як зараз комунікувати із чоловіком і що робити для того, щоб стосунки вийшли на інший рівень. Хтось знає, а хтось і ні. На широкий загал не можна розповісти, бо немає єдиного універсального рецепту. Тому ми створили можливість спілк3ування з психологом на телефонній лінії, коли людина може зателефонувати і суто по своїй ситуації поспілкуватись я і спільно знайти якесь рішення. Дзвінки безкоштовні з усіх мобільних операторів в межах України. Також нас можна знайти в телеграмі, написати спеціалістам та отримати консультацію через повідомлення.

І тут я хочу сказати: коли здається, що незрозуміло, що робити і опускаються руки, то варто подумати про те, що точно можна спробувати знайти вихід. Якщо складно це зробити самотужки, то подумати, в кого можна запитати поради, з ким можна поспілкуватися. Звернутися зрештою до спеціалістів. Вихід точно є. Точно є підтримка, яка може бути посиленням в тих умовах, я яких людина перебуває.

Джерело: сайт Українського радіо програма «ФОРМУЛА ЖИТТЯ»