«Ментальне здоров’я дітей: об’єднані спільними зусиллями». Як підтримати дітей під час стресових ситуацій

«Доктор Габор Мате якось сказав, що діти травмуються не тому, що переживають біль, розчарування, труднощі та образи, а тому, що вони все це переживають наодинці. Під час війни діти переживають стрес, тому потребують підтримки. Головну роль у цьому відіграють батьки», — сказала психологиня, консультантка телефонної лінії Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців Юлія Коваленко під час свого виступу на Всеукраїнському науково-практичному круглому столі «Ментальне здоров’я дітей: об’єднані спільними зусиллями». Захід відбувся 19 квітня в Києві в Національній бібліотеці України для дітей в рамках Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».

За понад два роки роботи Служби питання про психоемоційний стан дітей та/або онуків є серед частих запитів, які отримують від дружин та матерів воїнів наші фахівці на телефонній лінії та під час проведення груп підтримки.

«Часто дорослі з метою захистити дитину від болючих новин можуть приховувати певну інформацію, уникати розмов із дитиною про страшні події, які відбуваються довкола. Але це суперечить природній цікавості дітей, а також їхній потребі зрозуміти, що відбувається навколо них, незалежно від їхнього віку чи рівня зрілості», — зазначила Юлія Коваленко.

Як пояснила фахівчиня, діти мають доступ до багатьох джерел інформації в школі, у соціальних мережах. Їм легко встановити зв’язок, що певна ситуація може бути пов’язана з війною. Психологиня відзначила, що насправді реакція дитини залежить насамперед від того, як значимий дорослий справляється із ситуацією.

«Ми маємо визнати, що у переляканої дитини, як і в сильно переляканого дорослого, всі реакції обумовлені інстинктами. І що менша дитина, то більше її стан визначається станом батьків. Тобто для дітей дуже важливим у подоланні стресових ситуацій є стабільний стан дорослих, які поруч, і те, як ми самі долаємо стрес. Тож дорослим варто зосередитися на стабілізації власних емоцій та відновленні безпечного зв’язку з дитиною», — сказала Юлія Коваленко.

Консультантка телефонної лінії Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців, психологиня Юлія Коваленко під час свого виступу пояснила, що саме дорослим варто брати до уваги, щоб визначити ознаки психологічної травми у дітей, та як підтримати дитину в стерсових ситуаціях.

Зміна поведінки

Діти можуть стати більш дратівливими, неспокійними або легко збудливими. Вони можуть потребувати більше спілкування та/або більшої уваги тих, хто поруч. Наприклад, можуть захотіли спати поруч із вами чи мати бажання частіше обійматися. Або ж, навпаки, стати більш замкнутими та уникати соціальних взаємодій. 

Емоції

Діти, які перебувають у стані стресу, можуть частіше плакати, відчувати перепади настрою. Вони стають більш чутливими, легко засмучуються, гірше керують своїми емоціями. Можуть бути пасивними та мовчазними, проявляти незвичну, часом агресивну чи деструктивну поведінку. Може повернутися нічне нетримання сечі, сюсюкання, смоктання пальця або бажання ходити «хвостиком» за мамою. Така поведінка може свідчити про потребу в емоційній підтримці та заспокоєнні.

Фізичне самопочуття

Зверніть увагу на незрозумілі головні болі, болі в животі, м’язову напругу, втому, лихоманку, нетримання сечі в ліжку або порушення сну і апетиту. Хоча ці симптоми можуть мати інші причини, вони можуть бути пов’язані з емоційним стресом.

Навчання

Якщо дитина раніше добре вчилася, але її успішність раптово погіршується, це може свідчити про емоційний стрес. Їй може стати складно зосередитися, в неї може бути відсутня мотивація, погіршення пам’яті, зниження працездатності.

Соціальна самоізоляція

Зверніть увагу, чи дитина починає ізолювати від друзів, родини чи занять, які їй раніше подобалися. Малеча може уникати соціальних взаємодій, відчувати труднощі з друзями або конфліктувати з однолітками. Соціальна замкнутість може бути ознакою основного стресу або емоційних проблем.

Надмірний страх

Нормально, коли діти відчувають страх під час збройного конфлікту. Сирени, гучні вибухи лякають навіть дорослих. Але, під надмірним страхом розуміють реакції, які є більш серйозними, ніж ті, які зазвичай демонструє дитина, або це може означати, що заспокоїти дитину стає все важче. Вона боїться звуків чи зображень, що нагадують про травматичні події. Дитина постійно насторожена та гіперчутлива до різних подразників. Малеча знову і знову відтворює в іграх або переказує травматичну подію.

Важливо! Варто активно нагадувати дитині, що робить родина, щоб бути в безпеці. Наприклад, неподалік є укриття, ми завжди йдемо туди, коли лунають сирени. Коли ми в машині, ми завжди одягаємо ремінь безпеки, він захищає нас.

Також Юлія Коваленко розповіла, як дорослі можуть підтримати дитину у стресовій ситуації та як можуть допомогти їй стабілізувати власний стан

Дотримання режиму дня 

Відновити режим дня, наскільки це можливо — прокидатися і засинати в один і той самий час, гратися в ігри з рідними та друзями, робити уроки, готувати обід, ходити до школи, якщо це доступно, виконувати певні завдання, додавати рухову активність. Це дає дітям почуття захищеності, додає ресурсу і надії на повернення до звичайного мирного життя. 

У багатьох дітей є складнощі із засинанням — у цьому разі можна заспівати колискову, зробити масаж, обійнятися, потягнутися, пограти в ігри, що повертають дитині контакт із власним тілом. Важливо пам’ятати про підготовку до сну: не грати в комп’ютерні ігри, не дивитися мультфільми та фільми за годину до сну.

Повертати в щоденну рутину звичні заняття та дії, які дають дитині відчуття, що вона контролює ситуацію: наприклад, прості домашні доручення — полити квіти, витерти пил, погодувати домашніх улюбленців.

Обговорення тривожних подій

Це корисно для емоційної розрядки. Після перебування в укритті, сигналів тривоги, звуків вибухів чи ін. ситуацій проводьте невеликі сімейні бесіди. Такі розмови слід починати зі слів про те, що загроза минула («зараз ми в безпеці / я з тобою»). Скажіть, що це було важко, але дитина впоралася, і ви, дорослі, пишаєтеся її силою. 

Підкресліть: те, що дитина подолала складнощі, допомогло й батькам. У проживанні критичних ситуацій через їхнє проговорювання важливо робити акцент не лише на почуттях та емоціях, а й на діях, які допомогли впоратися дитині й вашій родині. Щоб уникнути стану «фрагментації пам’яті», потрібно переказувати події та дії членів родини в цей час. Наприклад: «ми почули, що…(загула сирена)», «ми пішли (у ванну, в укриття), було страшно, тривожно, ми зробили це…». Якщо дитина готова, можна заохочувати і її переказувати події. При цьому важливо говорити, що «і мені, і тобі було страшно (сумно, тривожно, ми сердилися), але ми впоралися». Цей метод дозволяє дитині побачити, що її почуття збігаються із почуттями дорослих, що вона не сама, а також зняти емоційне напруження. 

Створення нових ритуалів 

Якщо ви переїхали або втратили можливість робити те, що було для вас із дитиною звичним, створіть нові ритуали. Це може бути читання вголос, вечірні обійми, спільні ігри, співи тощо. Спільні дії допоможуть дитині відчути єдність і силу сім’ї.

Щоденне спілкування на різні теми 

З дитиною треба говорити про речі, які стосуються її життя, щоб вона не почала ізолюватися. Можна говорити про прогулянки, книги, фільми, ігри. Попросити навчити дорослих чогось, що в неї добре виходить. Це допоможе їй відчути, що вам важливі її інтереси. Варто заохочувати дитину до спілкування з однолітками, до спільної діяльності яка доступної для її віку.

Важливо вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, бути уважними до її запитань і давати чесні відповіді, які відповідають віку дитини.

Дозволити дитині висловлювати емоції та почуття. Не можна говорити «не згадуй цього» або «забудь про це» — навпаки, важливо дати змогу максимально висловитися та проявити емоції. Інколи дітям важливо розповісти й довірити дорослим свій досвід, але вони не завжди потребують порад і оцінок.

Підтримання емоційного зв’язку

Особливо зараз для дитини важлива емоційна близькість із батьками. Щоб зберігати її та зміцнювати, потрібно обіймати дитину, говорити, що ви її любите, хвалити її за сміливість, за витримку, за вміння, які демонструє дитина, а також грати з нею, смішити, розділяти з нею емоції. 

Наприклад, спитайте в дитини, як саме вона відчуває, що мама й тато її люблять. Зазвичай діти висловлюють найбільш прийнятний на цей момент варіант. Якщо вона не відповідає, запропонуйте таку вправу-гру: візьміть іграшку, скажіть, що іграшка засмучена, і запропонуйте дитині втішити її. Дивіться на дії дитини — саме таких дій від вас потребує і вона. 

Важливо пам’ятати, що діти, які пережили травматичний досвід, не завжди люблять обійматися й можуть уникати тілесних контактів. Тому слід запитувати дитину, чи можна її пригорнути.

У разі прояву агресії важливо формувати здорові рамки поведінки: попри те що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин неприпустимо. Можна говорити так: «злитися — можна і це нормально, але завдавати шкоди собі та іншим — ні». Не менш важливо давати змогу вивільнити агресію за фізичної активності – побігати, покричати, побити грушу, порвати папір…

Почуття гумору

Намагайтеся жартувати та усміхатися, викликати усмішку у вашої дитини. Гумор має терапевтичну дію, підтримує та зцілює. При цьому слід пам’ятати, що підлітки реагують не на сенс сказаного, а насамперед на його форму. Тому важливо, щоб жарти не були образливими й дитина в них не відчувала знецінювання.

Звернення до психолога 

Не зволікайте зі зверненням до спеціаліста за психологічною допомогою, якщо дитина постійно пригнічена чи агресивна, уникає активності та спілкування з однолітками, втратила апетит і нормальний сон – це все ознаки емоційного стресу.

Нехай кожна дитина відчуває любов і підтримку дорогих їй людей, а ми разом допоможемо їм перебороти будь-які труднощі.