Він, вона, війна: чому дружини та партнерки військовослужбовців потребують підтримки

Ймовірно, на зростання запиту на психологічну підтримку вплинуло те, що багато партнерок військових у стані очікування вже роками. Їхні кохані чоловіки або жінки стали на захист країни з перших днів. І сил з того часу не додається, а виснаження тільки збільшується.

«Раніше було більше надії на те, що кохана людина скоро повернеться. Сподівалися на новий закон, який передбачав демобілізацію. Зараз не зрозуміло, на що сподіватися. Жінки в групі підтримки тих, хто чекає понад рік, у дуже важкому психоемоційному стані. Деякі звертаються по медичну допомогу й приймають додатково ліки, щоб врегулювати свій стан.  Фахово підібрані препарати можуть бути дуже помічними. Хоча зараз досі є така стигма, що якщо лікуєшся у психіатра, значить «гайки». Насправді це нормально звертатися по допомогу, зокрема фармакологічну, це допомагає стабілізувати складний стан та вирівняти сон і емоційні перепади», — говорить психологиня Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців, консультантка телефонної лінії, ведуча груп підтримки Діана Шкарпітко.

Нерідко дружини захисників самі хочуть служити. Причини у кожного свої: хтось вважає, що її досвід може принести більшу користь в армії, хтось через небажання бути осторонь подій, які відбуваються в країні, хтось, хто вже має військовий досвід, обирає служити разом з чоловіком, щоб разом долати виклики. 

«Коли дитині виповнилося три місяці, подзвонила у військкомат і сказала, що я хочу захищати країну.  Домовилася вже зі своєю мамою, що вона буде з немовлям. Але мене не взяли, тому що один із батьків уже служить», — ділиться дружина військового Тетяна.

Таких випадків чимало. Рятує і зупиняє жінку усвідомлення того, що вона не просто чекає, а тримає тил. Адже вона – єдина людина, яка може вирішити, як діяти якщо у військового, наприклад,  буде важка травма і він буде без свідомості. Воїнам важливо мати відчуття надійного тилу, знати, що їм є куди і до кого повертатись, що хтось їх чекає. Про це говорять самі військові, каже психологиня Діана Шкарпітко. 

Зараз психологи Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців простежують нову тенденцію. 

«Якщо перші місяці  чимало учасниць наших груп підтримки для дружин і партнерок військовослужбовців були сконцентровані на те, щоб бути підтримкою чоловіку 24/7, і це проявлялося в певній мірі в жертовності (психоемоційна та фізична допомога, власні аскези та обмеження), то зараз, останні місяці, у жінок, чиї чоловіки служать вже тривалий час, можемо спостерігати  зміну фокусу уваги на себе. Це і пошук ресурсів і пошук опор, що допомагають справлятися з викликами сьогодення.

У своїх зверненнях до нашої Служби, жінки діляться своїми міркуваннями: «Я хочу бути здоровою, гарною, зібраною і зміцнілою – такою, яка зможе підтримати чоловіка тоді, коли він повернеться, чи навіть приїде в короткочасну відпустку», — розповідає психологиня Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців, ведуча груп підтримки та дружина військового Інна Юрах. 

«Я пам’ятаю, як перший час потреби дітей та власні потреби відходили на другий план. Але насправді згуртованість всіх членів сім’ї, розуміння важливості кожного в сімейній системі — додатковий ресурс та можливість «черпати» звідти колосальну підтримку. І дійсно, тримати свою цілісність, дбати про себе і своє відновлення – першочергове і надважливе завдання. Люблю метафору «наповненого глечика»: можна ділитися з іншими тоді, коли є чим ділитися — зі спустошеного напитися неможливо. Також важливо чим саме наповнений глечик».

Трансформувалися й страхи. Тепер на страх за життя наклалися побоювання — чи повернеться мій коханий таким же, як раніше, чи не зміниться він чи вона настільки, що ми втратимо зв’язок. 

Підтверджує це психологиня Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців, ведуча груп підтримки і консультантка телефонної лінії Тетяна Ковальчук.

«Багато жінок зауважують, як їхні партнери змінюються у спілкуванні через вплив військової служби. Часто дружини вимушені навчатися жити і будувати свій побут відокремлено від своїх чоловіків. Тому з’являються переживання стосовно того, чи зможуть вони бути в стосунках та жити разом після повернення додому. Водночас діти також проходять різні етапи зростання, і не завжди зберігається тісний зв’язок з батьком, який повертається, зокрема й через зміни, які переживав батько під час служби на передовій. Усе це призводить до великого комплексу страхів та хвилювань, який зараз є дуже поширеним», — підсумувала психологиня. 

Але водночас  існує таке поняття, як посттравматичний… ні, не розлад, а посттравматичне зростання. Коли партнерки військових приймають ситуацію і попри хвилювання й очікування його відпустки та закінчення війни і починають жити повним життям.

Наприклад, влаштовуються на роботу, можуть змінювати місце проживання. Такий ріст може позитивно впливати на стосунки. Адже жінки тоді відчувають, що можуть більше, стають більш впевненими і сміливими в ухваленні рішень, більш відвертими у спілкуванні. І коли чоловік теж радіє цим змінам, це ковток свіжого повітря у житті пари, який зміцнює їх та дає сили рухатися далі, зауважила ведуча груп підтримки Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців, психологиня Світлана Мариніна.

Однак, не у всіх так. Є ті, для кого навіть звична робота стає справжнім викликом.

«Концентрація уваги – знижена, пам’ять – знижена, працездатність — знижена, а вимагають те саме, що і до війни. Роботодавці частіше не звертають уваги на стан жінки», — наголошує психологиня, консультантка телефонної лінії Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців та дружина військового Анна Найда. 

Ще й поведінка колег може тригерити. Наприклад, коли колега-жінка, в якої чоловік не на війні, каже, що нічого жалітися, всім же важко. Або, коли колеги-чоловіки на кухні теревені правлять, коли її коханий воює. Також важко працювати через напруження, адже 100% життя сім’ї тепер на її плечах.

Анна Найда рекомендує роботодавцям запитувати у жінок із сімей військових про їхній стан, за потреби переглянути навантаження та графік роботи й не так сильно вимагати. Тобто не робити жертву із неї, а просто менш критично ставитися, з більшим розумінням, давати шанс переробити, демонструвати не жаль, а підтримку.  

Погоджується з нею і психологиня Діана Шкарпітко й ділиться випадком з практики.

«Керівник однієї з моїх клієнток, яка працює в Англії, знає, що вона з Одеси, якщо там були обстріли, він її запитував, чи не хоче вона залишитись вдома на годину-дві чи на день. Тому що в Англії, якщо співробітник пише заяву і каже, що в нього не все гаразд із ментальним здоров’ям, то може піти в оплачувану відпустку на місяць. Тож керівники зацікавлені в тому, щоб дати людині додатковий час прийти до тями, але щоб вона не написала цю заяву.  У нас інше ставлення», — зазначила психологиня Діана Шкарпітко. 

Є також такі випадки, коли жінки військових просто не можуть працювати, наприклад, з’являється симптоматика, яка їм перешкоджає: та сама тривожність, поганий сон, висниження, брак концентрації.

Партнерці військового важливо вміти знаходити ресурс для відновлення нервової системи. Це можуть бути різні заняття: спів, вишивання хрестиком, турбота про свою зовнішність. Однак, при тривалому стресі це може щоразу даватися важче: те, що допомагало вчора, вже не працює сьогодні. 

«Одним із потужних джерел ресурсу, який додає сили, є добрі справи. Наприклад, волонтерство», — переконана консультантка телефонної лінії та ведуча груп підтримки Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців Катерина Павлишин.

«Одна жінка згадувала під час групи, що коли вона плела сітки, це настільки її відволікало від думок про те, що з її чоловіком щось станеться, що вона не відчувала того постійного хвилювання. Також у своїй роботі неодноразово чула, зокрема в індивідуальних консультаціях, що дружини би хотіли з кимось свої почуття розділити, але вони відчувають, що цивільні сім’ї ніколи не зможуть їх зрозуміти, оскільки вони не опинилися в цій ситуації, і зі слів зрозуміло, що вони не можуть довіритися і відкритися, тому залишаються часто на самоті зі своїми проблемами та думками. Дуже добре в такому випадку долучатись до груп підтримки саме жінок із сімей захисників. Це дуже підтримуюче середовище», — підсумувала Катерина.

Зустрічі підтримки модерують психологи. Мета таких зустрічей — познайомити жінок між собою для взаємопідтримки та надати інструменти для покращення самопочуття при різних емоційних станах.

Отримати допомогу та/або записатися у групу підтримки жінки військових можуть через сайт www.pidtrymka.in.ua або за номером Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців: 0 800 332 720. Всі послуги — безкоштовні, розмови — конфіденційні, а кількість звернень на телефонну лінію — не обмежена. Щодня, з 10:00 до 20:00.

Підготувала Анастасія Позичайло,
керівниця комунікаційного напряму Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців від ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України»