“Підтримка військового має включати і підтримку його сім’ї”, — Наталія Умеренкова в етері «Радіо Хартія»
14 січня 2026 року директорка нашої організації «Громадський рух “Жіноча сила України”» Наталія Умеренкова стала гостею програми «Ранок Дикого поля» на «Радіо Хартія», у рубриці «Холодний душ». Розмова була присвячена темі, яка залишається складною, але критично важливою для українського суспільства, — психологічній та психосоціальній підтримці військовослужбовців і членів їхніх сімей.
Наталія Умеренкова розповіла, що ГО «Громадський рух “Жіноча сила України”» працює у сфері підтримки військових та їхніх родин із 2014 року. Цей досвід дав можливість команді швидко відреагувати на виклики повномасштабного вторгнення.
У 2022 році організація запустила проєкт «Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців», що поєднує декілька форматів допомоги:
спеціалізовану телефонну лінію;
групи підтримки для дружин і окремо для матерів військовослужбовців;
групи підтримки для дітей чинних військових;
індивідуальні консультації, коли підтримки у форматі групови чи телефоном недостатньо.
«Службу психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців» було створено як відповідь на реальні запити родин військових і зараз проєкт продовжує працювати, адаптовуючись відповідно до змін контексту війни.
За словами Наталії Умеренкової, у 2024 році телефонна лінія в середньому отримувала 450–500 звернень на місяць, тоді як у 2025 році цей показник зріс до 700 і більше звернень щомісяця.
Водночас помітно змінився тип запитів:
у 2022 році суто психологічні звернення становили близько 25%;
у 2025 році їхня частка зросла до понад 60%.
Це свідчить про зниження стигми та страху перед зверненням по психологічну допомогу, а також про глибше усвідомлення власного стану серед військових і їхніх родин.
Директорка нашої організації «Громадський рух “Жіноча сила України”» також відзначила ціннсть підтримки у форматі консульації на телефонній лінії. З її слів, такий формат дозволяє звернутися по підтримку без додаткових бар’єрів — анонімно, конфіденційно, без необхідності особистої присутності. Саме це часто стає вирішальним для військових:
«Усе, що потрібно — взяти телефон і набрати номер. Людину ніхто не бачить, її ніхто не знає, можна навіть представитися іншим ім’ям, але точно це можливість отримати фахову допомогу».
Наталія Умеренкова поділилася, що команда проєкту працює за спеціально напрацьованими протоколами та алгоритмами, адаптованими до українського контексту і викликів війни. Це не набір універсальних порад, а жива взаємодія «тут і зараз», що спрямована на стабілізацію стану людини та пошук реальних наступних кроків.
«Ми підтримуємо людину таким чином, щоб їй стало легше вже під час розмови з нашими фахівцями і спільно шукаємо, які кроки далі може зробити людина самостій, що може її далі підтримати. Це не обмежується якимись порадами, це тонка, емпатична взаємодія тут і зараз фахівця з людиною».
Наталія Умеренкова також звернула увагу на важливе запитання, яке часто хвилює родини військовослужбовців: як зрозуміти, що людині потрібна професійна психологічна підтримка, а не лише відпочинок чи пауза. За її словами, багато що залежить від обставин і часу, який військовий проводить удома. Водночас тривожними сигналами є зміни в емоційному стані, які відчутні упродовж тривалого часу, наприклад, декількох тижнів. Йдеться, зокрема, про постійну пригніченість, дратівливість, апатію, хронічну втому, втрату інтересу до речей, які раніше хоча б частково приносили радість або полегшення.
Ключовим маркером, за словами Наталії Умеренкової, є ситуація, коли відпочинок не дає відновлення, а стан людини починає впливати на її якість життя, взаємини з родиною та близькими, здатність взаємодіяти з іншими. У таких випадках важливо не залишатися наодинці з переживаннями й звертатися по професійну підтримку — як самим військовим, так і членам їхніх родин.
Говорячи про психологічну підтримку військових, Наталія Умеренкова наголосила на важливій ролі родини.
«Підтримка військового має включати і підтримку його сім’ї. Родина може бути місцем, де військового слухають, приймають і допомагають зробити перший крок до фахової допомоги», — пояснила Наталія.
Часто саме близькі першими помічають, що людині непросто: з’являються проблеми зі сном, напруга, виснаження, роздратування. У такі моменти важливо не тиснути й не переконувати, а говорити з турботою: «Я бачу, що тобі складно. Я хвилююся за тебе. Давай подумаємо разом, як тобі можна допомогти». Іноді першим кроком може стати навіть не психолог, а звернення до лікаря, турбота про сон і покращення фізичного самопочуття — те, що допомагає знайти сили рухатися далі.
Цінно, коли родина поруч. Можна залучати до спільних щоденних справ, повертатися до маленьких традицій, до того, що колись давало відчуття життя й зв’язку. Навіть якщо військовий чи військова наразі не готовий чи не готова звертатися по фахову допомогу, важливо не залишати людину наодинці, зберігати контакт і надавати підтримку без примусу. Дуже часто перший крок до допомоги відбувається саме завдяки близьким.
Наталія поділилася, що наші фахівці неодноразово чули від військового, що він зателефонував на лінію підтримки, бо його попросила дружина. А дружини ділилися, що приходять у групи підтримки, бо їхні чоловіки казали: «Я бачу, як ти хвилюєшся, і хочу, щоб у тебе було місце, де тебе зрозуміють». Це і є справжня взаємна підтримка в родині.
За її словами, іноді достатньо просто залишити поруч номер телефону, сказати: «Якщо захочеш — ось можливість. Ти можеш подзвонити анонімно, у зручний для тебе момент». Важливо залишати людині вибір і знати: допомога поруч, і вона доступна.
«Саме для цього працює «Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців» — щоб військові та їхні рідні не залишалися наодинці зі своїми переживаннями й мали простір, де можна знайти розуміння, опору та шлях до відновлення».