Чекати, триматися, жити. Наталія Умеренкова про щоденну реальність дружин військових
Підтримка родин військовослужбовців — це не другорядне питання, а складова обороноздатності країни. Коли чоловік іде служити, до війни долучається вся його сім’я, яка роками залишається сам на сам із побутовими, емоційними та соціальними викликами.
Директорка ГО “Громадський рух “Жіноча сила України” Наталія Умеренкова в ефірі Радіо Культура зауважила: емоційний стан дружини безпосередньо впливає і на самого військового. В Україні досі немає системи, яка автоматично “бачить” родину з першого дня служби, адже громади часто не знають, що їхній мешканець став військовим. Частину цієї прогалини намагаються закрити громадські організації та окремі громади, які запускають локальні програми підтримки.
З 2022 року “Жіноча сила України створила службу психосоціальної допомоги, яка вже опрацювала понад 18 тисяч звернень від військових і їхніх родин.
Наша організація займається цим питанням з 2014 року. Значно активніше – з 2022 року. Бо кількість військових збільшилася в рази. Ми спостерігаємо, як за ці роки змінюється динаміка підтримки їхніх родин. Проблема, що окрім військового, є ще його сім’я, раптом стала помітною. Бо це вкрай велика кількість людей. І це не помічати неможливо. Як на мене, підтримка родин військових – це частина обороноздатності країни. Як не крути, це точно впливає на емоційний стан самого військового, коли є підтримка. Або ж коли її немає. Про це говорять і самі військові. І загалом ця кількість людей – це великий капітал в країні. Залежно від того, в якому стані людина, яка чекає і хвилюється, так вона і буде працювати.
І не просто чекає і хвилюється, а залишається сама з вдвічі більшою кількістю проблем і питань, які треба вирішувати самій. І все триває подекуди роками. За цей час могли постаріти батьки, підрости діти, відтак турбот стає більше. Якщо дивитися на весь цей комплекс питань, він обростає і обростає новими викликами. Очевидно має значення і роль громади. Як підтримка працює в громадах?
Є місцеві програми локального рівня в тих громадах, які зрозуміли для себе насправді, що треба турбуватися про родини військових. Тих, які служать зокрема. Не лише про родини загиблих воїнів, зниклих безвісти чи полонених. І не лише тоді, коли ветеран повернувся, і ми починаємо турбуватися про родину ветерана, вже звільненого зі служби. Є громади, які усвідомлюють потребу організаційної роботи і організаційної підтримки для родин військовослужбовців усіх категорій. І тоді вони починають створювати цільові програми, організовувати базові побутові формати підтримки.
Починаючи з таких простих завдань, якщо йдеться про село, як покосити траву, підрізати дерева, допомогти з городом, і закінчуючи тим, щоб прийти привітати дітей зі святами або організувати якісь заходи підтримки. Тобто є громади, які на місцях усвідомлюють, що не можна не помічати людей, які служать.
На жаль, треба чесно сказати, що так відбувається не в усіх громадах. І було б добре, якби це була більшість. Дивіться, який парадокс. Лише військова частина знає достеменно близьку сім’ю військового. Тому що громада може і не знати, що якийсь член громади став військовим. Відповідно ніхто не буде передавати дані від ТЦК в громаду для соціального супроводу. Тому що це чутливі дані. І якщо людина сама звернеться за допомогою, то тоді про неї дізнаються. Або це відбувається вже в період оформлення пільг, приміром, для УБД. Або якоїсь категорії, пов’язаної з пенсією тощо. Тоді цю родину знають. А так виходить, що одразу, тільки-но військовий стає до лав Сил оборони, про родину насамперед знає військова частина. І було б добре, якби турбота про родину починалася з першого контакту з військовим. Якщо береш на контракт чи у військо чоловіка, то насправді береш і всю родину. Бо коли військовий долучається до служби, то до служби долучається вся сім’я. Хочу зауважити: із хорошого, що зараз змінюється в державі – у військах створюються служби супроводу. Вони розвиваються в усіх структурах Сил оборони. Більше про це можна дізнатися з 948 постанови Кабміну. Вона визначає, що відбувається інформаційне та соціальне забезпечення для військових та членів їхніх сімей. Зокрема зниклих, полеглих і полонених, поранених і звільнених з полону військових.
На сьогодні ця структура розвивається. Ще не можна сказати, що вона стійка, і всі питання вирішені. Єдине, чого хочеться ще прагнути, щоб ця структура мала спроможність розвиватися в сторону підтримки інших груп сімей військовослужбовців. З цього першого контакту, коли військовий долучається до війська. І паралельно надається інформація членам сім’ї: з ким контактувати, з яких питань, як відбувається регламент всередині військової структури тощо. Ми з цим дуже багато в часто зіштовхувалися з 2022 року. І тоді розробляли дорожні карти, які роздавали в ТЦК через військових їхнім рідним. Там ми пояснювали, до кого можна звертатися і з яких питань, якщо зокрема якесь питання не вирішується у війську. Тобто ми описували весь цей маршрут, про який люди, не дотичні до війська, зазвичай не знають.
Є конкретна допомога. З 2022 року ми створили Службу психо-соціальної підтримки сімей військовослужбовців. Це було відповіддю на ті запити, які виникали в 2022 році. І сьогодні ми продовжуємо аналізувати динаміку цих звернень. Це телефонна лінія підтримки, яка працює щодня з 10 до 20 години без вихідних. Ми консультуємо військових, ветеранів, членів сімей військовослужбовців і ветеранів з соціальних і психологічних питань. На основі понад 18 тисяч звернень, які ми опрацювали на гарячій лінії дуже чітко видно, як змінюється динаміка запитів.0-800-332-720 – це телефон гарячої лінії.
Ми бачимо, що динаміка війни диктує виснаження. Виснажень стає більше, відповідно більше стає звернень, що стосуються стосунків. І їх стає все більше як з боку військових, так і з боку їхніх дружин та партнерок. Багато звернень щодо взаємодії з дітьми. Це теж складова, яка збільшується. І ключова проблема – це особистий психологічний стан на тлі виснаження, коли людина не може ні з ким поговорити. Бо все, що допомагало раніше, зараз не допомагає.
Наші консультанти-психологи тут і зараз комунікують з кожним, хто телефонує до нас. Всі дзвінки безкоштовні з усіх мобільних операторів чи стаціонарних телефонів. Можна дзвонити необмежену кількість разів. І найголовніше, що ми чуємо, це коли людина каже, що якби людина консультанта бачила, вона ніколи б не розповіла те, що зараз каже.
Це завжди здається безвихіддю. Але насправді це може бути сигналом для пошуку чогось іншого. Коли до нас в такому стані телефонують, ми разом шукаємо те, що може бути зараз помічним. Бо іноді людина шукає щось нове, незвичайне. І не знаходить. А ми повертаємося до того, що потрібно, приміром, знайти спосіб лягти спати. Або випити гарячого чаю. Або просто з кимось поспілкуватися. Хоча часто виявляється, що в навколишньому середовищі підтримки немає. У жінок в оточенні часто немає тих, хто має схожий досвід. І їм просто немає з ким навіть поговорити. Бо друзі, наприклад, не мають подібного досвіду. І тоді ми пропонуємо долучитися до груп підтримки. І часто люди відгукуються. Бо не всім потрібні групи підтримки.
Не для всіх це дієвий рецепт. Але часто це історія, де люди можуть знайти нове середовище і трішки відновитися. І головне, що це середовище з однаковим контекстом. Там звучать ті ж питання і ті ж проблеми. Виявляється, я не один, і я “нормальний”. І це те, що ми чуємо на кожній групі. У нас зараз зареєстровані понад 2 тисячі жінок, і щомісяця додається ще близько 50.
Ми помічаємо, що всі ці питання досі актуальні. Ми й досі чуємо фразу “чому я не чула про такі групи раніше”. Тому ми радимо в громадах створювати будь-які ресурси і форми підтримки, де люди зможуть поспілкуватися. Це не завжди пряма психологічна допомога. Це можуть бути ресурсні заходи. Є категорія громад, які в своїх хабах мають бібліотеки, курси англійської тощо. Це теж важлива підтримка для родин військових. Ми надавали групову підтримку і навчали фахівців, які б продовжували цю практику, організовуючи такі заходи на місці. Це дуже хороші речі. Вони, як кола по воді, починають запускати хвилю такої підтримки.
Ви має рацію. Зараз дуже важко всім. Обстріли, холод, вимкнення електрики, хвилювання за дітей. Але для дружини військових додається переживання за чоловіка, який на нулі. І ти не знаєш, чи буде завтра з ним зв’язок. Ти також самостійно організовуєш побут. І в цьому їхня особливість. До всіх викликів, які мають всі інші громадяни України, додається ще 24/7 хвилювання за життя близької людини. Ми проводимо окремі програми і для матерів військовослужбовців, і для їхніх дітей. Це не означає, що треба мірятися болем. Але це означає, що треба поважати чужі стани і виклики. В якщо ми можемо додати підтримки, треба її додавати. А якщо не можемо, то просто маємо проявляти повагу до чужого досвіду.
Джерело: передрук із сайту “Радіо Культура”