«Твоє життя повністю змінюється, ти на все дивишся по-інакшому, тобто ти абсолютно змінюєшся. І у всьому цьому ти сама»

Я його не зупиняла, тому що розуміла, що він якщо вирішив, він до цього йде. Коли вийшов указ про зниження призовного віку, він сказав: “Я йду завтра в ТЦК, щоб мені дали направлення на ВЛК”. Поступово збирали необхідне на перший час.

Це був той момент, коли був пік переживань. Це були постійні сльози, апатія, відсутність апетиту, постійні переживання. Я дуже сильно схудла. І раптом мені з’явилася реклама групи підтримки для дружин військовослужбовців. Звичайно, що я записалась. Я розуміла, що мені це потрібно, одразу заповнила форму. Дуже цінно, що є такі організації, які все ж таки підтримують жінок, мам, членів родин військовослужбовців, тому що ти почуваєшся просто покинутою, одинокою. Для багатьох великим плюсом є те, що ця допомога безкоштовна. Мені пощастило взяти участь у кількох групах підтримки, я відвідувала індивідуальні сесії, а також отримала консультацію лікаря, який виписав антидепресанти. Зараз можу сказати, що відчуваю себе значно краще. Раніше я не хотіла елементарно жити, вставати зранку, кудись йти, щось робити. Зараз я будую плани і стараюся рухатись далі, тому що я розумію, що іншого виходу просто немає.

Для мене взагалі цінна сама ініціатива цієї допомоги, тому що важливо відчувати, що хтось тебе розуміє, хтось тебе підтримує, що є однодумці. Було важко на певних моментах, чуючи досвід інших дружин. Дуже круто, що є можливість консультації, коли ти розумієш, що на якомусь моменті потребуєш допомоги, що ти не закриєшся, не підеш плакати або ще про щось негативне думати. Групові зустрічі — це дуже цікавий досвід, і ще дуже цінна робота психолога. Вона бачить динаміку групи, підлаштовується під групу, дає різні дихальні вправи, спрямовує діалог. Саме на групах підтримки я дізналася про дихальні практики, етапи військовослужбовця, отримала рекомендації, що почитати.

Мені стало набагато легше. Займаюся іноді дихальними практиками. На хобі поки не маю часу. Але завдяки групі й роботі з психологом я почала знову ходити плести сітки в волонтерський центр. Я до цього ходила, потім, як чоловік пішов, я вже зовсім від цього віддалилась. Проте психологи на групі постійно підтримували: “Дайте собі час, це нормально”. Це так надихає, дає сили. Також нарешті дійшла до читання, перегляду фільмів, придбала набір для плетіння селянки, я обов'язково його зроблю.

Онлайн – це взагалі круто. Коли чоловік пішов служити, у мене загострилася горофобія, почалися панічні атаки. Я ніколи не любила скупчення людей, коли багато людей. Проте ми люди соціальні і соціум нам потрібен, тож формат онлайн мені дуже сподобався. Я почала ходити, всі ці інтерактиви, була на арттерапії.

Раніше була буденність, проте після того, як чоловік пішов на службу, все змінилося. Стосунки стали тепліші. Ми по-новому почали відкривати одне одного. Я за нього хвилююся. Я знаю, що він за мене хвилюється й підтримує увесь цей час. Зараз спілкуємося кожного дня, на щастя, є можливість: телефонний та інтернет зв'язок поки є.

Раніше я навіть не уявляла, про що це насправді. Зараз для мене це означає бути сталевою жінкою, яка і самостійно приймає усі рішення, вандервумен по-українськи. Це дуже важко, це емоційно. Я не здогадувалася, як це психологічно важко. Твоє життя повністю змінюється, ти на все дивишся по-інакшому, тобто ти абсолютно змінюєшся. І у всьому цьому ти сама.

Зрозуміло, що у кожної людини свої кордони, своє сприйняття. Проте важливо думати, що і кому ти говориш, так само в інтернеті, тому що мені хочеться відмежуватись від всіх. Потрібно більше говорити про військових, про те, як краще говорити, прийняти їхні потреби, аби медіа більше звертали увагу на цю тему, аби з’являлися фільми, книги, проводилися тематичні заходи. На жаль, нині в суспільстві дуже велика прірва і люди не розуміють, що відбувається, що відчувають військові та члени їхніх родин.

Звичайно, це беззаперечно потрібно. Робота із членами сім'ї і з самим військовослужбовцем потрібна ще на етапі мобілізації. На кожному етапі є свої потреби. Тобто, коли чоловік пішов служити, у мене був один стан, зараз, коли його мають приєднати до бригади - інший, потім буде ще інший. Підтримка потрібна постійно. Я дуже вдячна, що є такі організації, які можуть надати психологічну допомогу у критичний момент. Я розповідаю про цю можливість знайомим, подругам, адже піклуватися про себе необхідно, ніхто з нас не сталева людина.