Як багато складних моментів пережили сім’ї, у яких є військовослужбовці, за два роки повномасштабного вторгнення? Важко уявити. Складнощі комунікації, тривога, відстань й постійне напруження кожного з партнерів – це лише загальні обставини, у яких живуть сім’ї мільйонів. Про те, як продовжити жити, розуміючи, що увесь світ похитнувся, де шукати нові сенси та сили для підтримання стосунків з чоловіком-військовим, розповіла дружина військовослужбовця Олеся у розмові з журналісткою ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України» Яриною Корнієнко. Долучитися до груп підтримки можна, попередньо заповнивши анкету за посиланням. Підтримати групи донатом можна тут.
Жінка працювала лікаркою, у 2015 році прийняла рішення про мобілізацію. Й згодом, під час перебування у східній частині України, в учбовому центрі познайомилася з майбутнім чоловіком – Максимом. Він теж лікар й так само прийняв рішення мобілізуватися. Жінка працювала у військовому комісаріаті на Луганщині, з часом спілкування з коханим продовжилося, а після демобілізації у 2017 році пара одружилася. В минулому військові медики разом працювали, робили ремонт вдома, їздили на дачу й виховували сина чоловіка. Пара планувала поїхати у довгоочікувану відпустку до Туреччини чи Єгипту. Та все змінила війна.
На момент повномасштабного вторгнення Максим та Олеся перебували у Києві. Після перших вибухів чоловік одразу пішов у ТРО й згодом прийняв рішення повернутися у військо – хотів потрапити до тієї бригади, де служив раніше. Олеся залишилася у Києві з сином чоловіка. Нині вона тимчасово мешкає за кордоном. Жінка поділилася, що з моменту, коли чоловік пішов у військо, відчула багато складних емоцій й нерозуміння, з якими було дуже важко впоратися самостійно, тож звернулася за допомогою.
Розкажіть, що було найскладнішим на початку?
Спочатку мені було все незрозуміло, куди він йде й що буде далі з нашими стосунками. Я відчувала себе розгублено, не могла прийняти те, що відбувалося. Подруга побачила посилання на групу підтримки для дружин військовослужбовців і поділилася зі мною. Я одразу зайшла і зареєструвалася.
Ви говорите про складнощі, які пережили, коли ваш чоловік прийняв рішення знову йти служити. Що саме їх викликало?
У перші дні було дуже складно - я залишилася із дитиною чоловіка, без його підтримки. Нам було дуже страшно. Мені було важко прийняти його рішення про мобілізацію. Ми спілкувалися лише на основні теми. Завдяки групі підтримки я зрозуміла, що з ним відбувається, я зрозуміла, що у нього «бойовий розум» й він не може зараз діяти інакше, а складнощі у стосунках стали наслідком війни. З часом я зрозуміла й прийняла його вибір захищати Україну.
Чи змінилися ваші стосунки з чоловіком після відвідування групи? Як саме?
Зараз ми спілкуємося частіше, ніж на початку його служби. Завдяки групі підтримки я почала його більше розуміти, я усвідомила, що можна жити окремо, чекати, спілкуватися на відстані, що життя продовжується. Й окрім чоловіка, я можу звернутися за підтримкою до інших людей. Я розумію, що у нас не найгірша ситуація, адже він живий. Так, зараз ми живемо окремо, але це тимчасово, бачимося раз на чотири місяці. Це теж доволі непогано ?
Розкажіть, що вас найбільше вразило на групах підтримки? Що викликало найбільше емоцій?
Найбільше вразили саме дівчата, вони надзвичайні! Спілкуватись з ними було дуже цікаво, вони ділилися лайфхаками, як підтримувати стосунки на відстані: хтось посилки надсилає з подарунками, хтось хустиночки парфумами пшикає, фотографії відправляє, відео знімає… Ці ідеї мені були дуже помічними — брала їх собі й теж їх використовувала. Зараз я живу в середовищі, де всі живуть сім'ями, знайомі та рідні. Немає дівчат, які живуть самі, а чоловік на війні. Є ті, хто просто поїхав. А хтось каже: “Ти сама винувата”. Є різні думки. Раніше я почувала себе самотньо, не відчувала, що мене розуміють. Після роботи в групах мій стан змінився. Я переконана, що жінки повинні бути самі в ресурсі, піклуватися про себе, аби передавати цю силу своїм чоловікам. Тому я працювала зі своїм станом: брала індивідуальні консультації, хотіла розібратися, вирішити проблеми, порефлексувати й зрозуміти те, що є для мене важливим.
Чи знайшли ви подруг на групі? Чи продовжуєте спілкуватися з ними?
Знайшла дівчат, які також перебувають у Німеччині. Думаю, вони особливі. Можливо, тому що вони схожі на мене й переживають схоже. З ними мені завжди цікаво поговорити, у нас схожі цінності та інтереси. Багато сімей розпалося через війну, а ці дівчата продовжують чекати й працювати над стосунками зі своїми чоловіками. Мені це дуже подобається. Я постійно стараюся записуватися на наступну групу й чекаю нового набору. Після завершення групи відчуваю, що з часом починає не вистачати спілкування й стає важко без дружньої підтримки й такого теплого кола розуміння й прийняття.
Як вважаєте, наскільки необхідною є психологічна підтримка родині і самим військовослужбовцям (зараз і після Перемоги)?
Я думаю, що реабілітація просто необхідна. Зараз ми зі своїми чоловіками зустрічаємося у стані, ніби з двох різних світів: він - з війни, вона - з більш мирного життя. Нам треба знову звикати жити разом, відчувати, що ми пара і сім'я. Для цього потрібне взаєморозуміння. Нам потрібно навчитися правильно спілкуватися й розуміти одне одного, підтримувати й не закриватися. Без психологів з цим дуже важко впоратися.
Як ви підтримуєте себе зараз?
На мою думку, жінка живе для сім'ї. Коли ця сім'я кудись зникає, ти не можеш зрозуміти, як тепер жити. Виходить, треба знайти новий сенс життя. Його треба шукати, підтримувати себе. Тож я намагаюся вести здоровий спосіб життя, ходити до церкви, відвідую різні курси, роблю те, що цікаво й додає енергії. Також дуже допомагає молитовне служіння, спілкування з друзями.
Як думаєте, що буде після Перемоги у вашій сім'ї? Чого б ви хотіли?
Початок війни був новою сторінкою наших стосунків, і завершення війни теж стане новою, іншою сторінкою нашого життя. Ми будемо спілкуватися й домовлятися про все заново. Треба буде рухатися й розуміти, куди нам іти далі. Нині є багато питань й іноді це страшно, бо ти справді не знаєш, чим це все завершиться. Адже живучи в різних країнах, справді дуже складно підтримувати стосунки, вести діалог. І ми стараємося робити все можливе. Я хочу, щоб наша сім'я відродилась й наш зв'язок повністю поновився, мрію про це. А зараз, у цій війні, живемо одним днем, проте з надією на спільне завтра.
Спілкувалася журналістка ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України» Ярина Корнієнко.
Цей матеріал створено ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст публікації не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
0 800 332 720 
Корисне інфо