Близька людина зникла безвісти: як продовжувати жити чекаючи (Олена Алчанова, MH4U)

Коли близька людина зникла безвісти, ми стикаємось із невизначеною втратою. Авторка поняття «невизначена втрата», психотерапевтка, дослідниця сімейного стресу й авторка книги «Невизначена втрата: навчитися жити з невтамованим горем» Полін Босс, вважає, що з усіх утрат, які ми можемо пережити у стосунках, невизначена втрата є найбільш руйнівною, бо залишається неясною і неостаточною. Безсумнівне знання про чиюсь смерть може бути бажаніше, ніж тривалі сумніви

• Людина фізично відсутня, але психологічно присутня, оскільки незрозуміло, чи вона загибла, чи жива. З цим типом втрати стикаються зокрема родичі та друзі людини, яка зникла безвісти внаслідок бойових дій, стихійних лих чи катастроф або ж яка була викрадена без підтвердження смерті. Дитина, чиї батьки відмовились від своїх обов’язків, також відчуває невизначену втрату. У таких ситуаціях перебування та доля людини не відомі, а втрата не може бути з’ясована, вилікувана або виправлена, допоки немає чіткої інформації.
• Людина фізично присутня, але відсутня психологічно. Такий тип невизначеної втрати можуть проживати люди, чиї близькі втрачають когнітивні здібності внаслідок хвороби Альцгеймера або перебувають у комі тощо. Важкі психічні розлади, деменція, залежності у людини також можуть викликати відчуття невизначеної втрати у її близьких.

Невизначена втрата залишається незрозумілою і нерозв’язаною протягом усього періоду відсутності чи хвороби людини, вона триває і не має чіткого завершення.

Така втрата виникає через зовнішні обставини й не залежить від людини, тож вона може посилювати відчуття несправедливості й руйнувати уявлення про причинно-наслідкові зв’язки.

Людей, які переживають невизначену втрату, переповнюють суперечливі думки та почуття. До прикладу дружина, в якої чоловік зник безвісти, може боятися отримати звістку про його смерть, втім водночас сподіватися, що процес очікування завершиться. Психотерапевтка Полін Босс говорить, що ми можемо навіть злитися на близьких за те, що вони тримають нас у підвішеному стані, а потім відчувати провину за такі думки. Такі змішані почуття називають амбівалентністю. Однак це лише один зі станів, які переживають люди, чия близька людина зникла безвісти.

1. З’являються амбівалентні почуття. Людина може відчувати сум і злість одночасно, очікувати на гарну звістку і згодом хотіти, щоб період очікування закінчився (навіть і новиною про загибель).
2. Проживання горя ускладнюється. Невизначена втрата перешкоджає пошуку сенсу, блокує адаптаційні процеси людини. Через те що ситуація не завершена і ясності немає, близькі людини, що зникла безвісти, постійно почуваються у невизначеному стані. Коли утрата незрозуміла, вона спантеличує та сковує людей, вони можуть поводитись так, ніби людини вже немає зовсім, або навпаки — заперечувати, що щось змінилось.
3. Руйнується структура сім’ї. Людина, що зникла безвісти, не може вважатися ані повністю відсутньою, ані присутньою. Часто члени родини дивляться на втрату по-різному. До прикладу, дружина може чекати на чоловіка і вірити, що він повернеться, а тим часом діти визнали для себе батька загиблим. Такі розбіжності можуть викликати конфлікти. До того ж з’являються запитання: «Хто я?»; «Я дружина чи я вдова?»; «Я вже сирота чи ні?». Взаємини в парі чи родині завмирають. Поки люди не усвідомили відсутності того, хто зник (фізично чи психологічно), вони сподіваються, що все буде, як раніше.
4. Виникають фінансові складнощі та міняються побутові звички. Часто родичам людини, що зникла безвісти, доводиться будувати життя по-новому, шукати додаткові заробітки або міняти роботу, щоби забезпечувати себе й сім’ю. Необхідність піклуватись про родичів і дітей та відповідати за побут, разом із відчуттям невизначеності й неможливістю відгорювати втрату, виснажують.
5. Відсутність визнання зовні викликає відчуття несправжності переживань. На рівні держави й громади існує визнання та вшанування загиблих, однак для зниклих безвісти майже немає загальноприйнятих ритуалів, які могли б полегшити проживання горя. Людям, чиї близькі зникли безвісти, важливо розуміти й відчувати, що їхні рідні теж мають значення, а  суспільству — знати й пам’ятати про цих людей.

Невизначена втрата може стати причиною особистих і сімейних проблем через те, що ситуація не підконтрольна людині, яка проживає таку втрату. Що більша невизначеність, то складніше опанувати втрату.

Коли близьких фізично немає, ми можемо сприймати їх як присутніх. І навпаки, відчувати відсутність людини, коли фізично вона поруч, як за хвороби Альцгеймера, або ж у разі непорозумінь у подружжі, коли люди живуть поруч, але віддаляються одне від одного. В обох ситуаціях ми можемо почуватися безпорадними, відчувати фізичне й емоційне виснаження від цієї нескінченної непевності.

Якщо близька людина, що служить у війську, не виходить на зв’язок, спочатку спробуйте з’ясувати причину. Можливо, людина не має змоги зарядити телефон, не має електроенергії чи покриття мобільного зв’язку чи виконує бойове завдання.

Якщо зв’язку немає, зберіть всю доступну інформацію про військовослужбовця:

1. ПІБ та дата народження.
2. Посада, звання та військово-облікова спеціальність.
3. Назва і номер військової частини чи підрозділу.
4. ПІБ та контакти безпосереднього командира;
5. Контактні дані ТЦК та СП (територіальний центр комплектування та соціальної підтримки), з якого людина мобілізувалася.
6. Копії документів (паспорт, ІПН, номер військового квитка/жетона).
7. Останнє місце розташування людини й обставини зникнення.
8. Список особливих прикмет (татуювання, шрами, імпланти, родимі плями).

Надалі потрібно звернутися до ТЦК та СП, з якого людина була мобілізована, й уточнити, чи є сповіщення про зникнення. Якщо воно є, можна подати заяви на військову частину, щоб отримати акт службового розслідування, повернути речі людини й отримувати частину щомісячного грошового забезпечення.

Якщо є інформація про зникнення, необхідно подати заяву про розшук до територіального підрозділу Національної поліції України та отримати від них Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Пошук зниклих безвісти військових відбувається, коли людина занесена в Єдиний реєстр осіб зниклих безвісти військових, тож надалі зверніться до департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ (МВС) України та подайте заяву на отримання Витягу з Єдиного реєстру осіб зниклих безвісти за особливих обставин.

Деталі процесів, що відбуваються після зникнення безвісти, а також додаткові поради та контакти організацій можна переглянути у статті “Що робити, якщо військовослужбовець зник безвісти“.

Осмислити невизначену втрату — складне завдання, й головне в цьому осмисленні — не знайти остаточну відповідь, а навчитися жити з невизначеністю, зберігаючи зв’язок із людиною та власне життя.

Краще впоратись з невизначеною втратою може допомогти:

1. Проговорення того, що ви проживаєте невизначену втрату й визнання своїх почуттів і переживань.
2. Розмови з рівними собі, групи підтримки, які можуть допомогти знайти опору одне в одному. В деяких регіонах України діють групи підтримки громадської ініціативи «Жити чекаючи» від ГО «Метта» (Львівщина), ГО «Дотичні» (Рівненщина), ГО «Всеукраїнський Громадський рух матерів та родичів учасників антитерористичної операції “БЕРЕГИНЯ”» (Дніпропетровщина). Активні члени ініціативи «Жити чекаючи», родичі яких зникли безвісти, знають, як супроводити й вести групи взаємодопомоги. Супровід родин зниклих безвісти відбувається за принципом «рівний-рівному».
3. Навчання діалектичного мислення, яке допомагає визнавати складність світу й уникати крайнощів. Діалектичне мислення передбачає погляд на ситуації з різних боків, прийняття суперечливих станів і розуміння, що світ не чорно-білий. Можна чекати на близьку людину і водночас шукати сили жити власне життя; плекати надію і водночас готувати себе до різних варіантів розвитку подій.
4. Визнавання власних амбівалентних почуттів і пояснення собі, що цей стан закономірний. Варто нормалізувати почуття провини, гніву й інших складних емоцій щодо близької людини та усвідомити, що разом із цими почуттями можна відчувати любов, смуток і приязнь до людини.
5. Підвищення толерантності до невизначеності, тобто усвідомлення того, що в житті стаються і ставатимуться непередбачувані ситуації й ми ніколи не будемо знати напевно, що далі. З часом має випрацюватись усвідомлення того, що не все залежить від нас, деякі речі просто стаються.
6. Ставлення до себе зі співчуттям замість звинувачення.
7. Віднаходження контролю над тим, чим можна керувати: робота, піклування про дітей, побутові справи, особиста гігієна.
8. Зберігання й водночас адаптація сімейних ритуалів, святкування та побут. Можливо, знадобиться переосмислити сімейні кордони: хто які ролі виконує, хто належить, а хто вже не належить до сім’ї.
9. Відновлення свого «Я»: медитація, молитва, йога, фізична активність, музика, мистецтво.
10. Пошук підтримки родичів та друзів.
11. Звернення до фахівців із психічного здоров’я, які допоможуть прожити втрату.

Полін Босс вважає, що найкраще толерують невизначеність і вміють відпускати контроль люди з релігійних або традиційних спільнот, виховані у парадигмі, де не все залежить від них. Сучасне ж суспільство часто впевнене в тому, що успіху може досягти кожен, а з хорошими людьми стаються хороші речі. Декілька поколінь українців виросли на цих установках, тож іноді важко повірити, що не все на світі залежить від нас. Однак дійсно є речі, на які ми не впливаємо. Думка про те, що деякі обставини просто стаються, може бути помічною у визнанні невизначеної втрати. При цьому важливо бачити ситуації, на які ми дійсно можемо впливати та брати під контроль те, що в наших силах.

Невизначена втрата сама по собі не є психічним розладом, однак вона може спричиняти стани, за яких необхідна допомога фахівців. Стрес під час війни, відсутність електроенергії, життя в прифронтових регіонах, а також в містах, які потерпають від обстрілів у поєднанні з проживанням невизначеної втрати, можуть призводити до депресії, тривожних розладів та інших станів, коли варто звернутись до психолога чи психотерапевта.

Якщо ви постійно погано почуваєтесь і цей стан заважає вам і впливає на якість життя, варто звернутись до психотерапевта. Фахівець допоможе прожити гострі моменти горювання, підкаже техніки самозаспокоєння, буде поруч у важкий час і допоможе вибудувати внутрішні опори. Якщо ж пригнічений настрій не минає протягом декількох тижнів або й місяців, у вас обмаль сил навіть на звичні речі, варто звернутись також до психіатра. Фахівець оцінить ваш стан та в разі потреби запропонує медикаментозне лікування.

Пам’ятайте, що ви не мусите справлятись наодинці й дозвольте собі просити про допомогу.

Коли людина зникла безвісти, її родичі та друзі часто не можуть прожити звичні ритуали прощання, як це буває після смерті. Немає могили, меморіальних дощок чи хвилини вшанування, адже лишається надія на повернення.

Підтримувати людей, чиї близькі зникли безвісти, потрібно за принципом «нічого для них без них»: основна допомога має йти від держави, водночас важливо долучати громадські ініціативи, спільноти й бізнеси та підтримувати на рівні «людина-людина» — через присутність, солідарність, звичайну побутову допомогу й уважне ставлення.

Як суспільство може допомогти родинам зниклих безвісти

1. Психологічна й емоційна підтримка. Організація гарячих ліній, доступна допомога психологів та дестигматизація звернення до цих фахівців важлива для того, щоб підтримати людей, чиї близькі зникли безвісти. Для тих, хто має стосунок до релігійних спільнот, також важлива участь у релігійних і духовних практиках.
2. Спільноти «рівний-рівному». Такі групи підтримки формуються з людей, які пережили схожий досвід, а фасилітатори зазвичай навчені надавати психосоціальну підтримку, а також можуть надавати контакти з юридичної та фінансової допомоги.
3. Надання комплексної допомоги та підтримки родинам зниклих безвісти. Процеси оформлення статусу зниклого безвісти й отримання грошової допомоги зазвичай займають багато часу та вимагають дотримання чітких бюрократичних процедур. Наразі в Україні є Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, який, зокрема, надає комплексну інформаційну та юридичну допомогу. Окрім того, можна звертатись до системи безоплатної правничої допомоги.
4. Визнання статусу людей, що живуть чекаючи. Важливо не уникати теми зниклих безвісти, організовувати заходи в громаді, будувати простір для суспільного діалогу та пам’яті.

Як підтримати тих, чия близька людина зникла безвісти

1. Не відвертайтесь від людини. Спитайте, що саме потрібно, або самі запропонуйте конкретну допомогу. Іноді це найпростіші завдання: прибрати квартиру, побути з дітьми, вигуляти собаку, допомогти з роботою (якщо це ваш/а колега). Якщо маєте досвід або необхідні контакти, ви можете надати юридичні поради, допомогти в оформленні документів.
2. Якщо не можете виконати обіцянку — скажіть про це. Не зникайте з життя людини й не давайте своєму сорому перервати спілкування.
3. Будьте поруч. Спробуйте знайти час, щоби просто поговорити або помовчати разом з людиною.
4. Не знецінюйте почуття людини й не давайте марних надій.
5. Не виключайте людину з соціального життя. На початку вона може і сама не хотіти брати участь у подіях, однак з часом пропонуйте долучатись до спільних походів у кіно чи на виставку, корпоративів і конференцій. До відмови варто поставитись із розумінням, але не переставати пропонувати спільні події наступного разу: рано чи пізно людині захочеться долучитись до активностей.
6. Пам’ятайте, що будь-які реакції людини, яка проживає втрату, — нормальні. Якщо під час спілкування вам стає емоційно складно через інтенсивні реакції, можна скорочувати його тривалість і планувати час для власного відновлення після.
7. Спробуйте опанувати першу психологічну допомогу, щоб у разі потреби підтримати людину, якщо їй стане зле.

Невизначена втрата — це горе, в якого немає терміну й завершення, однак навіть із цим горюванням можна навчитися жити.

Використані джерела:

• «Невизначена втрата: навчитися жити з невтамованим горем». Полін Босс.
• Жити чекаючи: як родичам безвісти зниклих військових підтримати себе
• Невизначена втрата. Особливості роботи фахівців з родинами зниклих безвісти
• Навчитись жити чекаючи

Джерело: стаття «Близька людина зникла безвісти: як продовжувати жити чекаючи», авторка — Олена Алчанова комунікаційна менеджерка ГО “Жінки в медіа”. Ex-редакторка DIVOCHE.MEDIA та “Твій сімейний лікар”; головна редакторка курсу “Комунікація з людьми, які зазнали травми внаслідок війни”, сайт mh4u.in.ua «ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ДЛЯ УКРАЇНИ» (Mental Health for Ukraine — MH4U).