Коли дитина відвертається від тата-військового після повернення: що відбувається і як підтримати стосунки

До нашої Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців звернулася жінка з питанням, яке сьогодні дуже знайоме багатьом родинам військових, коли бажана зустріч може повернутися не так, як собі уявляють дорослі. Їхній дитині два роки. Тата не було вдома місяць. Коли він приїхав, батьки разом пішли забирати доню із садка, очікуючи радісної зустрічі. Але замість обіймів дитина відвернулася від тата, відійшла вбік, а потім вдарила маму й розплакалася. Тато засмутився, мама розгубилася.

Психологиня нашої Служби Ірина Александрович пояснює, що така реакція у дворічної дитини може бути нормальним проявом смутку й напруження, а не ознакою того, що вона «не любить» або «забула» тата.

У цьому віці дитина переживає період інтенсивного емоційного розвитку. Емоції стають глибшими й сильнішими, але:

• механізми саморегуляції ще не сформовані — діти живуть у почуттях, а не в поясненнях;
• частина мозку, що відповідає за контроль і гальмування реакцій (префронтальна кора), ще розвивається;
• словниковий запас невеликий і ще не дозволяє сказати: «Я сумую», «Мені страшно», «Я розгубився».

Тому дитина «говорить» не словами, а поведінкою: сльозами, різкими рухами, відходом убік, ударами, криком, відмовою від контакту.

Навіть невеликий стрес (а тим більше — сильний, як розлука й несподівана поява тата) може викликати:

• сльози;
• вибух почуттів;
• імпульсивні дії (штовхнути, вдарити, відвернутися);
• різку зміну настрою.

Важливий нюанс: дитина розряджає напруження поруч із тим, кому найбільше довіряє. Часто це мама. Саме тому удар по мамі в такій ситуації — не про «злість на маму», а про те, що дитині боляче і вона не вміє інакше показати, як їй зараз.
Повернення тата після розлуки —  дуже сильний емоційний стимул. Дитина може:

• розгубитися;
• відчути хвилю радості й страху одночасно;
• не впізнати тата зовні (форма, борода, інший вираз обличчя);
• не одразу співвіднести тата зі спогадами.

Усе це природно виливається в парадоксальну на перший погляд поведінку: відвернутися, зачепити маму, заплакати. Це не означає, що дитина не любить тата. Це означає, що вона проживає надто сильні почуття так, як уміє зараз.

Мама —  це базова безпека для дитини. У такий момент її завдання — допомогти дитині прожити емоції, а не «загасити» їх соромом чи докорами.

Корисно:

• залишатися максимально спокійною й м’якою (наскільки це можливо в живій ситуації);
• не соромити дитину за сльози, крик чи удар (не казати «Як тобі не соромно», «Що ти робиш»);
• називати емоції дитини простими словами:

«Ти засумував», «Ти дуже скучив», «Ти злякався», «Ти здивувався, що тато раптом тут», «Тобі зараз важко, ти можеш плакати»;

• дати тілесний контакт: обійняти, взяти на руки або хоча б присісти на рівень очей;
• проговорити опорні фрази:

«Тато тебе дуже любить», «Тато повернувся», «Тато з нами», «Ми всі разом, ми поруч».

Такі слова й дії повертають дитині відчуття безпеки: «Я не поганий, зі мною все гаразд, мене люблять».

Те, що дитина відвернулася чи заплакала, часто боляче для тата. Особливо, якщо він довго мріяв про зустріч, уявляв собі обійми й радість. Важливо знати: ця реакція — не про відсутність любові.

Поради для тата:

• не сприймати поведінку дитини як «відмову» чи «знецінення»;
• не ображатися і не віддалятися («Раз не йде до мене — я теж не підійду»);
• бути поруч, але не нав’язуватися — спокійна присутність іноді важливіша за довгі пояснення;
• наближатися маленькими кроками:

– стати поряд із мамою й дитиною,
– звертатися лагідним голосом: «Я тут», «Я за тобою скучив», «Я поруч»,
– тихо пропонувати щось робити разом (взутися, потримати іграшку, почитати книжку);

• показувати, що він передбачуваний: реагувати спокійно, не лякати й не жартувати на теми, які можуть бути для дитини страшними.

Зазвичай кілька днів стабільної, м’якої взаємодії — і дитина починає відкриватися, сама тягне руки до тата, включається в спільні дії. Їй потрібен час, щоб «знову звикнути» до тата — і це нормально.

Батькам важливо пам’ятати

• Дитина в ранньому віці не контролює свої емоції так, як дорослий.
• Вона не може «зібратися» за власною волею, але дуже тонко відчуває стан дорослих.
• Реакція на повернення тата — це про силу переживань, а не про брак любові.
• Завдання дорослих — дати опору, а не вимагати «правильної» радості.

Якщо вам складно розібратися з реакціями дитини або ви відчуваєте, що емоцій надто багато, ви завжди можете звернутися на нашу телефонну лінію чи до психологів Служби психосоціальної підтримки. Поруч із дитиною потрібні дорослі, які самі мають на кого спертися.