Як допомогти дитині подолати стрес

Ви можете помічати, що останнім часом дитина виявляє більше невдоволення, лінощі або може вередувати при виконанні обов’язків чи прохань дорослих, які поруч. Про що може свідчити така поведінка? Відповіді шукала Тетяна Циба разом із дитячою психологинею Інною Лановлюк.

Перше, що радять зробити психологи, переконатися, що проблема таки з дитиною, а не з нами самими. «Батьки часто проєктують на дитину власні потреби і проблеми. Наприклад, до психологів часто звертаються, пояснюючи: «У дитини занижена самооцінка, немає друзів». Починаємо працювати – і стає зрозуміло, що самооцінка у батьків у набагато гіршому стані, ніж у дитини. І допомога, в першу чергу потрібна їм.

Звідси і перша порада: тільки тоді, коли ви переконаєтеся, що не переносите на дитину власні негаразди, тоді можна шукати рішення саме для дитини. І тільки в такій послідовності.

Але одразу ж постає і друге важливе запитання. Коли ви впевнилися, що рятувати потрібно саме дитину, важливо ще раз перевірити, чи це, дійсно, тривожні сигнали. Дитяча психологиня Інна Лановлюк наголошує на двох фундаментальних твердженнях. Перше з них – що у класичному випадку «погана» поведінка дитини є симптомом її поганого самопочуття. А друга– що у психології немає поняття «лінь». Бо кожна дитина і кожна доросла людина мають потребу у пізнанні, саморозвитку і успішності. Просто у різних людей така потреба має різний ступінь.

Тому щоб переконатися, що причини хвилюватися у вас, дійсно, є, і що ви маєте привід звернутися за допомогою, зверніть увагу, чи має місце хронічний характер «поганої» поведінки, або «ліні».

Окрім того, не можна ігнорувати, якщо:

•  У поведінці дитини ви бачите сплески емоцій (агресивність, плаксивість), завдання собі шкоди, часті бійки/істерики, хронічні відмови або непокора, залежність, ізоляція.
• Є емоційні прояви: пригнічений настрій більшу частину дня протягом 2 тижнів, безвихідь, втрата почуття задоволення чи інтересу, почуття нікчемності, провини, надзвичайний страх, гіперпильність, регрес у молодший вік, заціпеніння.
• Ви спостерігаєте фізичні/соматичні ознаки: гіпо- або гіперзбудження, головні болі, біль в животі, втрата голосу, зміна ваги і апетиту, проблеми зі сном, втома.
• Мають місце когнітивні прояви: труднощі з концентрацією уваги, дезорієнтація, нав’язливі спогади, втрата пам’яті, думки про смерть і самогубство, регресія мови та навчання.

У разі виявлення саме таких симптомів не варто очікувати, що «час все вилікує». Негативні наслідки можуть виявитися не одразу, але потім все життя людина відчуватиме вплив стресу, пережитого в дитинстві.

Тому запам’ятайте: найбільш поширеним наслідком ігнорування психологічного розладу у дитини є негативний вплив на якість життя. Наприклад, якщо дитина не може беззаперечно розраховувати на підтримку з боку батьків, то такі травматичні дитячо-батьківські відносини засвоюються у ранньому віці (з першого року життя). Це погано впливає на відносини з друзями, пізніше на динаміку сімейних відносин, передається як травма дітям і онукам (до речі це науково доведений факт!). Наша підсвідомість зберігає всі яскраві негативні емоції і надалі в побуті людину будуть злити або лякати конкретні люди (часто власні діти), певні місця, чи ситуації, тому що піднімають з несвідомого травматичний досвід. Без терапії – це безкінечний процес.
А ще потрібно пам’ятати, що ментальне і фізичне здоров’я тісно пов’язані. Тому, маючи проблеми в емоційній сфері, варто очікувати і на хвороби тіла. Не дарма ж кажуть, що більшість проблем зароджуються у нашій свідомості.

І дорослій людині, і дитині необхідно мати достатньо власних фізичних, душевних і духовних сил та енергії для вирішення поточних та майбутніх завдань. Психологи називають такий стан ресурсним. Тож ми самі маємо докладати зусиль, щоб перебувати в цьому «ресурсному стані», і маємо допомагати у цьому ж нашим дітям. Психологи подають наступні рекомендації щодо підтримки здатності бути «в тонусі». Вони справедливі і для дорослих, і для дітей:

• Оточуйте себе «ресурсними людьми», яким довіряєте і поряд з якими почуваєтесь безпечно. «Оточуйте» – означає «проводьте з ними час, робіть щось спільно». Це можуть бути розмови, співи (караоке),танці, групові заняття, групові терапевтичні зустрічі, тощо. В умовах війни це може трактуватися цинічно, але якщо кожен не буде турбуватися про себе, ми перетворимось на байдужу і жорстоку націю.
• Свідомо піклуйтеся про тіло. Ми інстинктивно реагуємо на стрес, і якісне відновлення теж починається з тіла. Сюди можна віднести дихальні вправи (медитація, йога), будь-яка фізкультура(коли людина пітніє, рівень кортизолу, який називають гормоном стресу, в крові знижується), масаж, прогулянки, ванни (у тому числі сольові), прослуховування спокійної музики (у т. ч. класичної), контакт з домашніми тваринами(собаки/кішки), повноцінний сон (6-8 годин на добу), харчування.

Перевірте себе просто зараз: в нормальному стані доросла спокійна людина робить 5-6 подихів на хвилину. Якщо у вас більше або менше – у вас не все «ок».

• Шукайте способи реагувати на емоції. Основний метод – обговорювати їх. Сюди також можна віднести описування, рефлексію, арт-терапію, гру на музичних інструментах, співи/вокал.

Не менш важливо, щоб батьки дбали про зменшення впливу на дітей «наслідків» власних стресів у дитинстві, бо вони є дуже потужними ризиками. А надійна прихильність, тобто такий емоційний зв’язок між вами та дитиною, який задовольняє її потребу в безпеці, спокої та розумінні, забезпечує оптимальний розвиток нервової системи дитини – є основою її ментального здоров’я.

Якщо ви або ваші діти мали досвід травматичних подій, варто пройти опитувальник ПТСР для дітей. Посилання на нього є у методиці «Діти та війна: навчання технік зцілення», див. у блоці додаткової інформації.

Найголовніше – розвивати якісні відносини з дітьми. Якщо в контакті з батьками дитина почувається безпечно, відчуває довіру і прийняття, зміцнює самооцінку – це буде надійний фундамент стресостійкості. Як цього досягнути?

Рекомендації прості:
– зустрічати дитину з посмішкою щоранку;
– протягом тижня планувати час на спілкування. Наприклад, прогулянка з морозивом, відвідати кав’ярню і з’їсти разом щось смачне (задоволення від їжі і приємне спілкування добре зміцнюють відносини);
– грати разом в настільні ігри;
– вечеряти разом усією сім’єю;
– щовечора приділяти дитині 10-15 хв уваги.

Також важливо організувати дитині збалансований режим:

• Протягом дня: повноцінний сон, садок/школа, підготовка уроків до 18:00 год., час на вільну гру без гаджетів,10-15 хв. на спілкування з батьками;
  
• Протягом тижня: спортивний гурток (2-3заняття), час на вільну гру з друзями (це дуже важливо), 1-2 повноцінних вихідних.
  
  Джерело: Укрінформ