Як можна підтримувати спілкування дітей з татом-військовослужбовцем
Тисячі українських дітей переживають розлуку зі своїми татами, які пішли до війська, щоб захистити свої родини та Україну. Діти по-різному реагують на відсутність найближчих людей, адже це залежить і від віку дитини, і від стосунків у родині. Проте кожна дитина прагне, аби тато був поруч у моменти пригод, веселих та сумних подій.
Діти військовослужбовців, на жаль, зараз не мають можливості спілкуватися зі своїми татами часто, обіймати їх, коли хочеться, взяти за руку і втомленими заснути, проте вони знають, що їхні батьки – захисники, найсильніші воїни, котрі перемагають злих драконів і бережуть їх спокійний сон та Україну.
Ми запитали у дружин військовослужбовців, як їхні діти підтримують зв’язок з татом та як ставляться до того, що їхній тато — захисник.
Коли чоловік прийняв рішення піти добровольцем у військо, старша донька організувала в соцмережах збір, замовили все необхідне для нього. Коли чоловік потребує чогось зі спорядження, одразу пише Каті, вона все шукає, контактує з волонтерами, організовує збори. Я вже потім про це все дізнаюся. Коли чоловік отримав поранення, дочка брала участь у переведенні його до шпиталю у Львівську область, де ми зараз живемо. Їй важливо бути залученою до дій. Окрім того, старша донька створила сімейний чат в телеграмі. Там додає фото та відео для тата — в нашій родині вона відповідає ще й за візуальну комунікацію.
Середня дочка спілкується з батьком здебільшого через мене: питає, що написав, як він. Вона — підлітка, часто ставить такі питання, на які він не може відповісти.
Меншій дочці було лише 3 роки, коли чоловік став військовослужбовцем. Спочатку я не казала їй ні про ракети, ні про росіян, розповіла, що прилетіли дракони, тато захищає нас від них.
Кожного разу, коли він телефонував, чи коли вона бачила від нього відео, питала, чи всіх драконів він переміг. У дитини були постійні питання: «Ти до нас приїдеш, коли всіх драконів переможеш? А коли ми додому повернемось?». Потім вона підросла, ми почали говорити і про іншу країну, яка напала, і про ракети, і про все, що відбувається.
Дочка знає, що її тато — захисник, але часто повторює, що сумує, що вона хоче, аби він до неї приїхав: «Я за тобою сумую, я тебе люблю». Так сталося, що він не бачив дитину наживо цілий рік. Коли приїхав, аж заплакав від розчулення, тому що вона так виросла.
Коли чоловік отримав поранення, запитала: «А хто ж нас тепер буде захищати?».
Донька якось по-своєму розуміє важливу місію тата, скажімо так, вона просто як дитина живе своє життя, і цим, мабуть, підтримує його. В неї залишились дитячі запити, бажання про іграшки, про прогулянки. Це дає можливість відчути сенс того, що він робить, його боротьби за можливість дитини жити у вільній країні.
Зв’язок із татом в нашій родині в пріоритеті: якщо випадає можливість зустрітися з татом і можна було під’їхати до нього, то попри всі умови (школи, садочки) їхали до нього і проводили стільки часу, скільки могли провести разом. Діти хочуть бути з ним, діляться всім, чим можна. Зі старшим сином удвох якісь хлопчачі справи вирішують, домовляються про те, на яку секцію, коли їдуть. Донька — татова принцеса. Маленький син приглядається до чоловіків з бородою — дуже вдивляється, чи це не його татусь.
Коли посилку для чоловіка складаємо, малюють малюнки, пишуть листи. Я їх не перевіряю. Старші діти розуміють, що їхній тато — захисник, знають, для чого він там, хочуть, аби він був поруч.
Добре, якщо є можливість підтримувати зв’язок між татом та дітьми регулярно. Для дітей більш важливою є передбачуваність, а не частота. Якщо тато не може вийти на відеозв’язок або зателефонувати, може записати відео, зачитати аудіоказку, цікаву історію, надіслати селфі або фото тварин, пташок, яких бачить поруч. Дитина у відповідь може надіслати свої відео, фото, загадки, аудіопобажання.
Дитина може занотовувати все важливе, що відбулося за день, а потім ділитися цим із татом. Приміром, це може бути такий відеоблог, головним глядачем якого буде тато. Він, у свою чергу, так само за можливості розповість щось особливе. Так дитина розумітиме, що її щоденні справи цікаві для близької людини, а вона – важлива. Так само важливим буде відчувати себе татусь.
За можливості на відстані можна разом щось переглянути: мультфільм, відеоролик, зіграти в онлайн-гру, шахи чи почитати в ролях, заспівати нову популярну пісню, зробити шкільне домашнє завдання.
Об’єднуючими можуть стати спільні секретні ритуали, наприклад, для початку чи завершення розмови, під час пробудження чи засинання. Також можна вигадати секретні прізвиська й користуватися ними у переписці та розмовах.
На свята та за можливості передати подарунки та листи, варто передати татові щось особливе поштою: малюнки, поробки, листи. Тато також може надіслати щось особливе у відповідь: шеврон, браслет тощо. Можна домовитися про те, аби розгорнути подарунки одночасно під час онлайн-розмови.
У спілкуванні із батьком військовослужбовцем можуть виникати різні ситуації, які можуть викликати складні емоції, наприклад, злість, сум, образу. Тому варто повідомляти дитині, що декілька днів тато буде без зв’язку або що він дуже втомився і зможе поговорити пізніше. В такому випадку може допомогти кодове слово чи стикер.
Бути поруч під час важливих дат чи свят — бажання кожного члена родини, проте зараз військовослужбовці, на жаль, не можуть приїхати за потреби до своєї родини. Це може викликати сум, біль, бажання усунутися. Тому дуже важливо говорити про свої почуття, висловлювати любов, вдячність, зацікавленість, бажання бути поруч.
Родинний зв‘язок унікальний. Хтось може мати можливість і бажання зідзвонюватись і ділитись новинами щодня, хтось буде тихенько очікувати повернення татка і мимохідь, коли мама з татом говорить по телефону, скаже: «Привіт, дивись, як я вже можу». Головне, що дитина буде завжди відчувати мамин настрій і дивитись, який між ними зв‘язок, а він має бути підтримувальним, з вірою і надією. Коли військовий знає і відчуває, що в його тилу все спокійно, то і він буде спокійний, йому буде легше виконувати надважливі нині завдання із захисту та оборони країни.