Як сказати дитині про загибель тата-військового?
«Загинув…»
Ці слова викликають дзвін у вухах і відбирають можливість дихати. Загибель близької людини — найбільший страх для кожного з нас, і в той же час втрати на війні — це неминуча реальність. Попри численні переживання й обдумування, виникають ситуації, до яких неможливо бути готовим. Дуже складно бути готовим повідомляти дитині про загибель найріднішої людини.
Як зробити це правильно? Хто має повідомляти дитині про загибель найріднішої людини? На що краще звернути увагу й де шукати допомоги? Знайти відповідь на ці непрості питання допомагала консультантка телефонної лінії, психологиня Служби Тетяна Ковальчук.
Повідомити комусь новину про втрату близької людини вимагає неабияких зусиль. Зазвичай ми відчуваємо страх, підвищену тривогу, провину, сумніви та інше, особливо, коли цю новину потрібно озвучити дитині. Але незважаючи на сумніви, діти мусять знати, що відбувається у їхньому житті. Адже емоції та поведінка дорослого в період горювання може насторожувати та підвищувати тривожність, викликати багато запитань у дитини. Тому дуже важливо, щоб дитина знала про втрату.
Дуже важливо, щоб повідомлення звучало від дорослої людини, якій дитина довіряє. Дорослий має бути в достатньо ресурсному стані, аби витримати реакції дитини на повідомлення. Повідомляти краще, опустившись на рівень очей дитини, тримаючи її за руку або обійнявши. Голос має бути тихим та максимально спокійним.
Варто вибрати затишне місце, де дитині було б зручно й безпечно. Краще, якщо ніхто не заважатиме такій розмові. Й щоб була змога обійняти дитину та дати можливість їй не приховувати свої емоції. Відкладіть телефон й інші справи, не відволікайтеся від дитини.
Врахуйте вік дитини та будьте готовими, що дитина може не зрозуміти, про що йде мова. Новина про загибель близької людини може викликати неочікувані емоції або уточнюючі запитання, які ви могли не передбачити, тож варто використовувати ті слова, які будуть зрозумілі дитині. Говоріть простими та зрозумілими для дитини словами, використовуйте прості речення, робіть паузи.
Підготуйте дитину до складної розмови словами: «На жаль, я маю сумну звістку», «Я прийшов, щоб повідомити тобі про сумну подію…»
Будьте щирими. Не використовуйте метафори й не вигадуйте історії на кшталт: «Став хмаринкою, зірочкою…», «Татко спить чи втомився, закрив очі»… У дітей можуть сформуватись невірні судження про реальні речі, а також тривожні думки та страхи. Говоріть прямо: «Тато помер/загинув». Поясніть причини того, що сталося, до прикладу можна сказати таке: «На жаль, у війні завжди гинуть люди. І ми не можемо цього уникнути. Тато загинув, захищаючи нашу країну. Тепер він назавжди залишиться у нашій пам’яті героєм». Не вдавайтеся до подробиць загибелі. Проте наголосіть на тому, що думки чи страхи близьких не могли стати причиною смерті людини.
Говоріть про свої емоції та почуття: «Мені зараз дуже сумно, тому я плачу», «Мені дуже важко і тому мені хочеться поплакати чи покричати, але ми разом впораємось». Спостерігайте за поведінкою дитини та допоможіть їй розібратись з почуттями. Запитайте: «Чого ти зараз хочеш: плакати, кричати, гудіти…? Ти хочеш плакати, бо тобі сумно, страшно, тривожно чи якось ще?», «Можна я просто побуду поруч з тобою?». Запропонуйте: «Давай поплачемо чи покричимо разом!».
Наприкінці розмови дитина має отримати відчуття опори. Обійміть дитину, запропонуйте чай чи какао. Скажіть про те, що «татко завжди тебе любив і любитиме».
Допоможіть дитині зберегти щоденний ритм життя: ранкове чи вечірнє спільне чаювання, тренування чи відвідування гуртків, денний сон чи участь у заходах — це дозволяє дитині розуміти, що життя у будь-якому випадку триватиме. Ці моменти дозволяють дитині прожити горе разом із близькими людьми, усвідомити свої почуття та емоції та керувати ними.
Якщо дорослі розуміють, що їм складно переживати горе, підтримувати щоденні сімейні ритуали й звичний розклад дитини, бути опорою у цей складний період — варто звернутися за допомогою до близьких та друзів.
Емоційний стан дитини може змінюватися, вона може відчувати злість, смуток, агресію, тугу, може гратися й говорити з близькими про померлу людину. У період адаптації до нового життя важливо бути поруч, показати дитині, що можна робити у моменти злості та туги, щоб не ставало гірше, що варто звертатися за допомогою до людей, яким довіряєш, разом зберігати пам’ять про дорогу людину, яка, на жаль, померла. Наприклад, можна сказати таке: «На жаль, татко не зможе більше бути поруч з нами, але ми зможемо бачити його на фотографіях та згадувати його, коли захочемо».
Якщо дитина змінила звичну поведінку (стала надто мовчазною чи навпаки збудженою, у неї порушився сон чи апетит, зник інтерес до взаємодії, з’явився енурез чи часті перепади настрою), варто проконсультуватись із дитячим психологом.
Втрата рідної людини — це шок для кожного: дорослого й дитини. Щире співчуття, обійми, увага до психологічного свого стану й стану дитини — ті прості й помічні методи навіть під час найскладніших розмов та ситуацій.
Якщо ви відчуваєте необхідність покращити власний психоемоційний стан, можна звернутися на безкоштовну телефонну лінію до спеціалістів Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців 0 800 332 720 чи написати свій запит фахівцям у телеграм @pidtrymkainua.