Якщо хтось із сім’ї на війні, то вся сім’я на війні: як триматися самій та підтримувати його
Війна і сім’я. Як впоратися із викликами війни, стабілізувати свій стан та зберегти стосунки із військовослужбовцем, чекати і зустрічати захисниць і захисників із війни. Про це говорили психологині нашої організації ведуча груп підтримки Яна Моос та консультантка телефонної лінії Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців Ірина Михайлова Вони стали гостями у студії Дому громадянського суспільства.
Дружина військовослужбовця, яка в анонімному інтерв’ю поділилася своїм досвідом участі в групі підтримки від ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України», сказала: «Коли хтось із сім’ї на війні – вся сім’я на війні» . І за даними Міністерства у справах ветеранів, сьогодні в Україні приблизно 3,5 мільйонів – це сім’ї військовослужбовців. І з досвіду команди Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців запити, з якими звертаються ці родини, дуже різні. Водночас, як відзначила консультантака телефонної психологиня Ірина Михайлова, на початку повномасштабного вторгнення більшу частину запитів, які отримували фахівці, стосувалися соціальних питань. А станом на 2024-й рік вже розвинена культура звернень за психологічною допомогою. Тож більшу частину звернень наразі складають саме психологічні запити.
Турбота про себе: підтримувати себе в ресурсі, щоб допомагати, працювати, чекати, виховувати дітей, підтримувати чоловіка-воїна.
«По-перше, важливо розуміти, що є декілька стадій, називаємо це так, розгортання відносин, розгортання переживань, що відчувають родини. Наприклад, якщо чоловік нещодавно на війні, нещодавно пішов на передову, у якісь бойові завдання, це будуть одні переживання. Якщо військовий служить декілька років, а де захищає Україну ще з 2014-го, то тут буде інакша історія», — наголошує Яна Моос.
Емоційні гойдалки переживають всі родини військовослужбовців.
«Коли включаються переживання, хвилювання, страхи, тривоги, і людина може лежати, вона не може щось робити, або, навпаки, підвищується агресія, злість. І тут складно назвати щось одне, що може допомогти, але ми можемо сказати, що важливо турбування про себе. А вже кожен шукає щось своє», — пояснює Яна Моос.
Жінки, коли приходять на групу, заиптують про те, як поєднати ці два світи: я тут живу в цивільному житті, в принципі, більш-менш стабілізована, а там зовсім інша ситуація. І як підтримувати рідного воїна? Важливо розуміти, що це не можна поєднати. Все одно буде таке роз’єднання. Але важливо турбуватися про себе тут і тепер. Тому що, коли ми турбуємось про себе, то в нас вистачає сил для того, щоб підтримувати чоловіка, коли він там, і потребує підтримки рідної людини (близьких).
Я часто кажу таку метафору: уявімо себе посудиною, яка наповнена до якогось рівня енергією, ресурсом, а наші переживання, страхи – це дірочки в цій посудині. Якщо ми не будемо цю посудинну наповнювати ресурсом, тим, що нас наповнює, то рівень енергії буде зменшуватись. І тоді ми не будемо взагалі спроможні щось зробити. Нас не буде, це по-перше.
Важливе спілкування з ріним військовим, який на війні.
Щирість — основа близькості, тому важливо говорити не тільки про новини, а й про власні почуття та стани.
Як близькі/рідні можуть підтримувати комунікацію з військовослужбовцем?
- написання текстових повідомлень
- обмін світлинами
- надсилання аудіо- та/або відеоповідомлень
- підтримувати вже існуючі традиції в парі та створювати нові
- передаючи посилки, якщо є така можливість, наприклад, через волонтерів
Про що спілкуватися з рідним, який на фронті?
- нагадувати одне одному про свою любов різними можливими способами
- розповідати про події дня/тижня, маленькі і великі успіхи
- ділитися новинами, якими живе родина
- додавати гумору, якщо у вашій родині це прийнято
- розповідати про власний стан та настрій
- сказати прості слова «я поруч з тобою, не дивлячись на те, що фізично в іншому місті», які можуть посилити ментально
- ділитися тим, що надихає, що дає сили в кожному дні
- навіть історії про побутові дрібниці можуть додати відчуття присутності воїна у житті родини
Якщо є бажання проговорювати те, що хвилює, тоді, розповідаючи про проблему, буде доречно одночасно розказати, як ви плануєте її вирішити. Це буде засвідчувати ваші близькість, довіру, а також у партнера не буде відчуття безпорадності, адже, перебуваючи на відстані, він не у всьому може допомогти.
Зі слів Яни Моос, варто підтримувати спілкування навіть якщо воїн не відповідає, навіть здається, що він/вона не хоче спілкуватися.
«Це не про те, що він не кохає і не хоче спілкуватися. Це може свідчити, що йому не вистачає ресурсу, для того, щоб якось реагувати. Але коли ми, як психологи, спілкуємося з військовими, вони говорять про те, що їм важливо отримувати повідомлення від рідних. Їм важливо розуміти, чим живе їхня родина, щоб вони не відчували себе виключеними з родини. І так воїни розуміють, що їх чекають. І вони важливі для своїх близьких», — ділиться психологиня.
До своїх повідомлень можна додавати фрази:
«Мій день починається і завершується думками про тебе»
«Ти дуже важлива/важлива для мене»
«Ти наснився/наснилася мені сьогодні»
Ми зараз перебуваємо в невизначеності, в переживаннях, в хронічному стресі: «Коли повернуться наші рідні з фронту?», «Що буде далі?». За таких обставин наш мозок звужує нашу увагу, і ми можемо більше фокусуватися на поганому. Це абсолютно нормальна фізіологічна реакція для нашого мозку. Але що ми можемо з тим робити?
- Задайте три приємні речі, які зі сталися з вами за минулий тиждень. Це дає можливості мозку побачити, що не тільки як все погано, але є ще щось гарне. Вдома це можна використовувати просто кожного вечора, записувати собі ці три приємні речі, що сталися. І згадувати, що життя продовжується.
- Спробуйте вести щоденник важливих подій, що трапились протягом того часу, поки хтось з рідних був на війні. Коли хтось перебуває в постійному очікуванні, то сприйняття того, що відбувається навколо, дійсно, звужується. Але в цей момент діти закінчують школу, вони ходять на гуртки, мають якісь досягнення, перемоги на Олімпіаді чи футбольному матчі. І ведення щоденника подій може допомогти показати Захисникові/Захисниці, що завдяки тобі, завдяки тому, що ти робиш, ми маємо можливість розвиватися, ми маємо можливість жити, наші діти посміхаються — це завдяки тобі.
Ми не можемо забрати весь біль, що пов’язаний з війною, але ми прикладаємо всі сили, щоб побути поряд, щоби надати підтримку людям, які її потребують.