Між страхом і надією: чекаючи на повернення своїх воїнів. Розмова з психологинею Яною Моос в ефір RADIO M

— Я знаю, що це ваша тема. Ви два роки вже проводите групи підтримки і дуже добре вам відомі і потреби, і ті переживання, які мають дружини та мами військових. І ми знаємо, що воюють і жінки зараз, але оскільки групи тематичні, то ми будемо говорити сьогодні про мам та про дружин. Розкажи про те, які групи, хто проводить, можливо, про ваші результати на сьогоднішній день.

— Групи проводять на платформі громадської організації «Громадський рух «Жіноча Сила України». Організовуємо ці групи підтримки вже більше двох років. Організація працює з 2014-го, а саме ці групи проводяться вже більше двох років. А також в нас є індивідуальне консультування і гаряча лінія для підтримки і соціального супроводу. Тобто є психологічний супровід і соціальний супровід.

— Я вас запитувала, скільки вже пройшло таких груп, і ви говорили, що більше 200 груп і більше півтори тисячі учасниць.

— Так, це дійсно така досить велика кількість учасниць. Ви можете зайти на сайт і зареєструватися, ці групи є безкоштовні. Громадська організації «Громадський рух «Жіноча Сила України»: є сайт, сторінки в інстаграмі, фейсбуці, і зустрічі проходять на платформі Zoom, тобто дистанційно. Можна доєднуватися.

— Скільки учасниць в групі зазвичай, скільки жінок в групі?

—  Зазвичай до 20, від 15 до 20.

— І кількість зустрічей?

— П’ять зустрічей: по одній — кожного тижня.

— Тобто трішки більше місяця. І окремо з мамами і окремо з дружинами?

— Так, окремо з мамами і окремо з дружинами. І ще в нас є розподіл відповідно до часу перебуванні чоловіка на військовій службі: хто воює до півроку і більше півроку.

— Якщо ви побачили необхідність такі окремі категорії виокремити, то які потреби ви спостерігаєте у жінок, якщо чоловік на війні до півроку, які переживання, які це емоції?

— Якщо ми говоримо, що до півроку, то це більше стан такого шоку, невизначеності, страху, тривоги. Насправді страх і тривоги, присутні і після цього, але зараз це така концентрація саме невизначеності. Невідомо, як буде, що буде відбуватися, багато незрозумілості. Насправді це абсолютно нормально і так проходить цей цикл: впливає і розуміння наскільки близько до передової лінії перебуває чоловік, в наскільки небезпечній зоні він знаходиться. Від того залежить, звичайно, стан.

— Коли вже більше півроку проходить час, що ви помічаєте, як змінюється стан жінки, які в цей момент переживання здебільшого?

— Тут вже відбувається такий, можна сказати, процес адаптації, вже більшої відомості, але з’являється втома, виснаженість. Тому що ті ролі, які брав на себе чоловік, зараз виконує жінка. І це дуже багато справ, які потрібно постійно закривати. Плюс переживання, хронічний стрес, в якому ми всі зараз знаходимося, це, звичайно, дуже виснажує. Що є спільного, це, мабуть, злість, агресія, яка є з декількох причин. Перше, це злість на чоловіків, які не воюють. І це така складна тема, тому що… Є почуття несправедливості. Йду по супермаркету, чому мій там, а цей не захищає. Зазвичай за тим стоїть страх за свою родину. Також злість, агресія на оточуючих, на близьких, які не розуміють, не підтримують, ставлять недоречні запитання…

— Десь можуть давати знецінюючі поради, наприклад, «тримайся», або «все окей», «усі чекають».

— Буває навіть гірше, це може бути щось, наприклад, «чого ти переживаєш, іншого знайдеш», «дивись, купа чоловіків», «чого ти переживаєш, вам стільки грошей заплатили»… Або коли обговорюють, як уникати мобілізації. Навіть серед друзів можуть бути такі люди. Але жінкам дуже складно від того не тригеритися, тому що в жінок зовсім інші переживання, інші цінності. Тому що досить багато чоловіків пішли добровольцями. І це говорить про інші цінності.

— І в цей момент з’являється ця відчуженість, ізоляція, певна прірва між тими людьми, які, скажімо так, дотичні в іншій спосіб до війни, або перебувають у відносній безпеці. Звісно, ми всі переживаємо війну, але це зовсім інша ситуація, коли безпосередньо чоловік на передовій. І окрім того, що в тебе і тут небезпека, є переживання за нього, бо він в тому місці, де небезпека в рази вища.

— Так, дійсно, це відчуття соціальної ізоляції, самотності. Це те, про що говорить майже кожна жінка, яка приходить на наші групи. І вони приходять саме за тим, щоб відчути себе в колі своїх, тому що досить часто жінки говорять, що таке враження, що на війні тільки мій чоловік, і навколо немає тих, хто би зрозумів мої переживання. А тут я бачу, що я не одна така, я бачу, що такі обставини, така ситуація не тільки в мене. Це насправді є дуже підтримуючим.

— А ви такі молодці, що створюєте такі простори, тому що для жінки, дійсно, хтось поруч, та, що переживає щось подібне, я можу з нею поговорити, я можу поділитись. Я впевнена, що вони і за межами груп підтримки спілкуються. І, мабуть, коли вже закінчиться група, теж підтримують спілкування, тому що це дуже об’єднує.

— Наші групи, насправді, п’ять зустрічей, але у нас є підтримуючі зустрічі раз на місяць, є різні ресурсні майстер-класи. Також ми створюємо чат, де жінки можуть спілкуватися один з одними. Вони пишуть в чаті: «хто зі мною на каву», «у кого є час поспілкуватися». Вони продовжують зідзвонюватися і просто спілкуються. І ми на групах також намагаємося створити їм таку атмосферу, щоб вони одна з одною спілкувалися, щоб вони ділилися досвідом. Тому що той досвід, який є вже в кожного з нас, і ми можемо ділитися своїми якимись фішечками. Це не тільки про те, що я отримую допомогу, але я і можу допомагати комусь. І це також є ресурсне.

— Так, соціальні взаємозв’язки – це один із потужних ресурсних каналів. А як знаходити цю рівновагу між страхом і надією? Адже обидві категорії переживають тривогу та страху. Можливо, це інша інтенсивність, можливо, це трохи вже інші переживання, але все рівно це присутнє. Як бути стійкими, щоб продовжувати і жити життя, як ми говорили, і мати надію, не зважаючи на страх?

— Насправді, це досить складне питання, тому що цей страх буде присутній завжди, доки чоловік буде в небезпеці. І це абсолютно є нормальним. Ми не можемо його позбутися раз і назавжди, але ми повинні розуміти, що наш мозок працює таким чином, що коли він знаходиться в страху, в стресі, наша увага звужується до цього стресу. І бачить навколо один негатив, якісь погані новини. І важливо перелаштовувати свої шляхи нейроні для того, щоб подивитися навколо і побачити щось гарне. На наших групах, ми починаємо зустрічі дуже легкою вправою, яку ви також можете застосовувати. Ми ділимося, які три приємні речі зі мною сталися за минулий тиждень. І тоді ми можемо трошки розширити нашу увагу і подивитися, що навколо насправді є багато таких приємних і гарних речей.

— Це дуже гарна звичка – помічати хороше. Трішки приводити в баланс своє самопочуття в цілому.

— Ще хотілося додати з приводу цього, що зазвичай наш мозок малює нам дуже страшні картинки. І знову таки, наша фізіологія, нейробіологія, вона про те, що, коли ми не вирішуємо якесь питання, ми починаємо то витіснати, тому що нам потрібно з тим жити. І згодом ми просто починаємо відчувати якусь тривогу, але не розуміти, що відбувається, через що ця тривога з’являється. І наше завдання — віднайти оцей страх насправді, а чого я боюсь, що там в мене є всередині, чому я відчуваю цю тривогу, подивитися на це, назвати це, проговорити. І тоді, можливо, віднайти якісь рішення, можливо, скласти алгоритм рішення. Звичайно, самому це може бути складно, тому допоміжним моеж бути зверннення за допомогою до спеціалістів, щоб справитися з тим.

— Це дуже гарна рекомендація, подивитися цьому страху в очі, бо іноді, коли ми замовчуємо і проживаємо це все в собі, страх тільки посилюється. А ми знаємо, страх долається тільки дією, коли ми щось робимо…

— Так, і тут важливий момент, коли ви сказали про дію. Тут ще важливо зрозуміти, що ми не завжди можемо на щось впливати. І тоді ми дивимося, що є речі, на які ми можемо впливати, на які ми можемо впливати частково, і що є речі, на які впливати ми не можемо. І коли ми розуміємо, що ми не можемо впливати на те і на те, ми можемо сконцентруватися, на тому, на що ми можемо впливати.

Наприклад, я не можу впливати на те, що йде війна. Я не можу впливати на свого чоловіка, його поведінку, його почуття. Але я можу подбати про себе, я можу подивитися на свої почуття, я можу щось зробити для себе.

— Насправді ці моменти, це йде відчуття безсилля, що я нічого не контролюю. Коли є коло контролю, я чітко розумію, що ось те все-таки я робити можу і буду це робити. Це додає більше впевненості і стійкості, про яку ми говоримо. А що ви обговорюєте на групах з приводу того, що відбувається з чоловіком під час участі в бойових діях? Які його є потреби, які його переживання? З чим він може повернутися додому під час відпустки короткої?

— Так, тут насправді є багато нюансів. І, коли чоловік повертається на якийсь короткий проміжок часу, важливо розуміти, що ті очікування, які є у вас і у нього, можуть не співпадати. І ми можемо очікувати, що він повернеться і переробить мені ту роботу, яку я не можу зробити сама, яку він виконував до цього. А в нього просто не може не бути сил. Йому хочеться повернутися додому і просто поспати. Полежати, поїсти, щоб його почухали за ушком.

— Зрештою, можливо, просто побути в безпеці, хоч якийсь проміжок часу.

— Так. І важливо розуміти, що наша психіка не має такого тумблеру — ВИМКНУТИ. І військовому потрібно адаптуватися до навколишнього середовища. Важливо розуміти, що фізично він приїхав сюди, а всередині себе він ще воює. І, коли людина перебуває довгий час в небезпеці, в неї змінюється біомеханіка організму, то починає змінюватися сама людина. І багато хто говорить про те, що військові сильно змінюються і стають замкненими, не хочуть спілкуватися, стають холодними.

Але є таке поняття як «бойовий розум». Те, що відбувається з чоловіком на війні, має вплив на нього, коли він повертається сюди (додому, в родину, в тил, – ред.).

По-перше, для військового важливе братерство, яке є там, і для нього насправді воно є там мега важливо для його виживання. Тому що ці люди, вони також впливають на те, наскільки він виживе. Тому оця взаємодія, ця прив’язаність, яка напрацьовується насправді на досить глибокому рівні, має бути, вона просто необхідна для виживання. Вони настільки намагаються з’єднатися разом, що стають майже як друга сім’я, слідкують один за одним настільки, що вирухнувши м’язом на лиці, вони розуміють, в якому стані знаходиться ця людина. Тому що від того, наскільки будуть розуміти іншу людину, залежить, як вона поведе себе на бойовому завданні.

І тут, коли повертаються чоловіки, жінки говорять про те, що він не хоче на з ким спілкуватися, чоловіки кажуть, що їх не розуміють, вони не хочу нічого розповідати. І тут ще також з’являється таке почуття провини, що я знаходжусь тут у безпеці, а мої побратими знаходяться там. Тому хочеться поскоріше туди повернутися. Або якщо більш довга відпустка, то завжди хочеться туди повернутися, тому що моя сім’я також там.

— Це ще як почуття відповідальності, що я маю бути поруч з ними. І, до речі, ви важливий такий момент зазначили: дуже часто дружини не розуміють, чому вони говорять, що змінився чоловік, тому що він не встиг приїхати, він вже рветься на війну. І ось цей механізм, про який ви, дякую, так детально розповіли, про те, що це єднання на рівні, вони кажуть, брати по зброї, чи побратими, посестри, саме тому, що міцні ось ці емоційні зв’язки. Коли люди разом виживають, стоять один за одного, ризикують життям ради один одного, це створює дійсно такий міцний зв’язок на все життя. А тим більше, коли хтось із них залишається в небезпеці, інший хоче бути поруч.

— Що хотілося б проговорити про ще декілька аспектів «бойового розуму», тому що досить часто жінки жалюються на те, що він став холодний, емоційно далекий.

І це також є пояснення того, що відбувається з ним там. Тому що для того, щоб йому там вижити, йому потрібно тримати емоції під контролем. І наша звичка випрацьовується навпродовж 21 день, 66 в деяких варіантах, а там він вже скільки, скільки триває війна, а де когось ще з 2014 року. І для того, щоб змінити нашу звичку, знову таки, скільки нам потрібно часу. При тому, що часу просто постійної уваги до цієї звички для того, щоб це змінити. І сюди ж спалахи агресії, тому що це також там необхідно для його виживання. Агресія скерована на об’єкт, на ворога, якого потрібно знищити. І є багато роботи саме над тим, щоб культувати цю агресію. І коли чоловік повертається сюди, можуть бути такі моменти. Знову таки, ми не кажемо, що ми нічого з тим не робимо, ми просто розуміємо, що це є, звідки воно береться, для того, щоб ми могли якось на то впливати і не брати на себе.

— І це, до речі, дуже частий запит вже у ветеранів, вже коли військовий демобілізувався від нього або від його рівних, про те, що допоможіть мені справити з неконтрольованою агресією, зі спалхами, гніву, що я не встигаю осмислити, як вже щось відбувається. І в умовах, коли вже ми знаємо, що військовий демобілізувався, що він вже буде в безпечному місці, ми вже можемо, я говорю психологи, в процесі індивідуальної чи групової терапії можуть навчати, як контролювати ці всі моменти регуляції емоцій, щоб запобігти тому, що відбувається. Але якщо військовий ще повертається в зону бойових дій, психолог не буде працювати з тим, щоб зменшити це, бо тим самим він наражає, можна сказати, його на небезпеку, бо в зоні бойових дій не можна бути таким розслабленим, спокійним, врівноваженим, тому що розуміємо, що під час небезпеки це не допоможе. Як може дружина підготуватись, якщо так можна сказати, до приїзду чоловіка у відпустку, ми говоримо про короткий цей термін, скільки він може трива. По-перше, знати ось ці механізми, не очікувати, що це повернеться та людина, яку ми провели, що можуть бути зміни, але ці зміни є і з воротньому боці потім, коли з цим вже можна буде працювати повноцінно в терапії за необхідності.

Хтось справляється і сам, ми не говоримо, що це панацея. Але загалом, як можна домовитись, проговорити, щоб не вийшло, що в неї є перелік справ, що треба зробити, прибити, переставити, щось почепити, а він хоче просто, до прикладу, поспати чи поїхати до батьків, чи до друзів піти.

— Так, по-перше, важливо з розумінням до того ставитись і робити все разом. Просити про допомогу, пояснювати, наші жіночі хитрощі інколи включати, що я не можу без тебе справитись, ти нам тут дуже потрібен. Тому що коли ми таким чином показуємо необхідність чоловіка вдома, про те, що його тут люблять, чекають, і він важливий, і це не тільки про те, що мені потрібно переробити всі справи, а це взагалі про відносини. Жінки ділились про те, що просто казали своєму коханому воїну «я так за тобою скучила, що пішли зі мною, просто посидиш зі мною на кухні». Таким чином залучаючи до будених справ, до вирішення якихось питань. І насправді це таке питання, що робити, коли він повернеться. Важливо вбудувати цей місточок між його минулим, цивільним життям, і там, коли він знаходиться невдома. Розповідати про те, що відбувається, яке життя, приймати спільні рішення. Досить часто чоловіки вирішують, тобі краще знати, але ні, залучати до того, щоб все робити разом.

— Це якраз про підтримку цього емоційного зв’язку під час дистанції, під час розлуки. Мати спільність не просто в кожного своє життя зараз, а має бути те, що об’єднує.

—  Тут, насправді, багато є таких моментів, коли ми можемо просто тим, що ми розповідаємо про наше життя тут і тепер, відбудовувати цей зв’язок між жінкою і чоловіком. Тоді чоловік не відчуває себе відрізаним від сім’ї. Він відчуває, що потрібно йому є куди повертатися. Це допомагає, скажімо так, полегшити адаптацію, коли повернеться потім звінний.

Тут є один нюанс, вибачте, хотіла б проговорити. Інколи деяких чоловіків це може тригерити. І важливо запитувати, а як тобі з тим? Жінки ділилися, що можуть говорити про кафе, яке відкрилось, яке закрилось, якісь такі будинні, соціальні моменти. Для декого це дуже важливо знати, бути в курсі, а для декого це може бути важкою. Тому знову таки ми запитуємо, як тобі, щоб бути в контакті.

—  Ось це якісне спілкування, це напевно, якщо в сім’ї цього було мало, або не було, там переважно було навколо побуту десь спілкування, то це якраз хороша можливість так напрацювати цю навичку, навчитись цій навичці якраз на групах. Почути, як і інших це відбувається. Психолог також ділиться якимось знаннями і може бути ось такий діалог ефективний вже.

— Ще хотілося додати, дуже класно. Дівчата ділилися, що вони ходили на побачення з чоловіком, гуляли разом по лісу. Це відеозв’язок, якщо є, звичайно, можливо це просто аудіо. Запрошували один одного на побачення і просто розповідали, що бачать. І також ходили в кафе разом, він готував собі щось смачненьке, вона затмавляла в кафе. І таким чином в них відбувалось спільне спілкування тепле і це також допомагає. Ще ділилися дівчата про те, що просто писати листи від руки, відправляти в посилках. І знаєте, як в минуле сторіччя, коли відправляли такі романтичні листи, чоловіки кажуть про те, що носять з собою на бойові завдання ці листи і це є дуже підтримуючий тип.

— Це особливі емоції викликає. Я коли бачу десь в соцмережах, коли дітки пишуть, малюють щось, цілим класом можуть написати, от якісь бригаді потім з волонтерами відправити і потім бачиш, як хлопці десь виставляють в бліндажах, що вони це розміщають. А ти розумієш, що це така проста річ, але для них це як нагадування, що кого вони, ради чого, ради кого вони тут, кого вони захищають і це викликає особливі емоції. Це дуже важливо насправді. Ми вже почали говорити про спілкування на дистанції. Як пережити ось ці важкі години, часом дні, здебільшого дні, коли чоловік попередив, що він виходить на бойове завдання і його не буде певно кількість днів на зв’язку. І це, напевно, найважче. В моєму оточенні теж є мої подруги, колеги, які чекають чоловіків і ми теж про це говорили. Нам, психологам, може в цьому плані трошки легше, бо в них більше так інструментів, вони розуміють, що можна робити. Чому ви навчаєте, як витримувати ось цю невідомість і тривогу?

— По-перше, розуміти, що буде важко, точно. Але намагатися, по-перше, переключати увагу. Турбуватися про себе, як я можу собі зараз допомогти. Турбуватися про своє тіло. Коли наші емоції починають підійматися доверху і зашкалюють, звичайно, ми навчаємо стабілізаційних вправ. Це релаксація за Джекобсоном, метелик, дихання. Ці всі вправи доступні в інтернеті, ви можете їх пошукати і вивчити. Також це, в першу чергу, розуміти  те, що наші думки впливають на наш емоційний стан, на наш фізичний стан. І домовлятися з собою, що, окей, я почекаю до назначеної часу і трошечки більше, і після того починаю переживати. Повертати себе до дійсності — тут і тепер. Чи сталося дійсно щось погане зараз? Чи я знаю точно, що сталося? Якщо ні, тоді видихаємо і рухаємось далі. Це важливий момент про наші думки. Це дуже сильно впливає на наш стан.

— І в тому числі, коли ми перебуваємо в оточенні підтримуючими, з ким можна проговорити це. Бо часом, коли ми говоримо в собі, наш голос той самий всередині, і десь ти один слухаєш інший такий посил. Коли ти говориш з кимось, і люди тісно поруч є, які підтримують, які не такі порадники в лапках, які просто знеціняться, які побудуть, скажуть, давай, слухай, вип’ємо, сходимо, каву, чаю, знаючи, що ось цей період для неї важкий, просто провести час разом. Можливо, якщо є діти, то десь пройтись, і діти разом на майданчику можуть погуляти. До речі, стосовно підтримки інших, як можна заявляти про свою потребу і просити про підтримку, а не чекати, щоб хтось догадався, а звернутись за допомогою?

— По-перше, говорити про те, тому що коли ми мовчимо, люди не можуть знати, що відбувається всередині нас. І тут нам, насправді, допомагають “я-повідомлення”. Говорити про себе, про те, що ви відчуваєте. І інколи ми можемо зрозуміти, що людина не готова нам допомогти. І тоді ми розуміємо, що нам потрібно шукати допомогу ще десь. І ці групи також націлені на те, щоб розбудовувати своє середовище підтримуючих людей. Тих людей, які зможуть побути з тобою, зрозуміти, що з тобою відбувається, не будуть ставити таких некоректних запитань, про які ми говорили до цього. Тому просто говорити про те, що є всередині, що ви потребуєте цієї допомоги. Жінкам, насправді, може бути складно це зробити, тому що ми сильні, ми зі всіма справами справляємося, ми не плачемо. Можна самим пропонувати допомогу з побутом, просто приїхати, посидіти з дітьми, щоб жінка могла кудись сходити сама, відпочити, переключитися. Тому що визнажує саме та кількість завдань, яка є у кожної жінки, коли вона сама, без чоловіка.

— І це дуже важливий момент, що просити про допомогу не тоді, коли я потребую, до прикладу, з’їздити до лікаря, кудись сходити по справах, коли реально треба, наприклад, якусь державну структуру сходити за якоюсь справкою, і тоді я попрошу свою свакруху, щоб вона посиділа з дітьми, бо мені треба щось зробити, якесь чергове завдання. Ми зараз говоримо про те, що навіть сходити в кіно, сходити на манікюр, сходити зустрітись з подругою, це нормально попросити в когось про підтримку, щоб в цей час чи з дітьми побули, чи склали компанію, тому що просто банально додати собі ресурсу, потурбуватись про себе, щоб було більш заряжена батарейка в цьому режимі очікування.

— Так, саме для ресурсу, тому що ми не можемо дати комусь підтримку, турботу, якщо в нас самих цей сусуд з ресурсом виснажений і там нічого немає, і ми даємо на наших групах домашнє завдання  жінкам, наприклад, написати 100 пунктів того, що вас наповнює. Це можуть бути абсолютно маленькі речі з серії випити смачну каву саме в тому місці, саме з тієї філіжанки, саме з тим шматочком тортика, або піти в той куточок лісу. Саме те, що вас наповнюють. Якщо не можете одразу написати 100, це абсолютно нормально. В інтернеті є багато цих списків. Спробуйте відкрити, почитати, можливо, щось вам підійде. Можливо, те, що працювало раніше, зараз не працює, це абсолютно нормально. Важливо шукати, що є ще, що може допомогти, щоб коли з’явилася така можливість потурбуватися про себе, у вас вже був готовий список, ви могли просто взяти і одразу це виконати для того, щоб потурбуватися про себе. Тому що ми, знаєте, як той камінчик, коли кидаєш воду і розходяться кола по воді, таким чином, ми турбуючись про себе, від нас будуть розходитися ці круги спокою, турботи і підтримки, які зараз дуже потребують наші діти і чоловіки. За статистикою, чоловіки, які мають підтримку, тил сім’ю, яка його підтримує і чекає, їм легше повертатися, адаптуватися до цивільного життя.

— Це їм дає і там більше стійкості, більше впевненості, бо їм не треба тут ще переживати за якісь домашні справи, коли вони знають, що там все добре. Ви неймовірно роботу робите насправді. І я знаю, що ці кола, про які ви говорите, вони йдуть далі, тому що дружини, мами, вони ж спілкуються з тими, хто так само чекає, і вони впевнено діляться тими інструментами, які отримують на ваших групах.

Джерело: RADIO M